За розпорядженням головнокомандувача Першої армії П.А.Рум’янцева, генерал-майор Вейсман призначив начальниками запорозької команди підполковника А.Я.Якубовича і ротмістра (в ряді документів поручика) М.Я.Сахновського [66; 120, 97; 94-95]. Так було вчинено для запобігання заворушень серед рядових піхотинців проти старшини [69; 56]. 26 липня запорозька команда ввійшла до складу Дунайської гребної флотилії, командиром якої було призначено капітана 1-го рангу І.І.Нагаткіна. 1 серпня запорозьку команду було поділено на дві частини. 300 козаків на 6 човнах залишились в Браїлові для сторожової служби, а інші разом з Сідловським, Якубовичем і Сахновським на 13 човнах увійшли до складу корпусу генерал - квартирмейстра Бавра, який стояв біля річки Яломниці [64; 498, 66; 121]. Начальником Браїловської команди запорожців І.І.Нагаткін призначив секунд-майора Беліча. 11 серпня ця команда під час роз’їзду атакувала і знищила в бою два ворожих судна [64; 499]. 25 серпня команда Беліча на річці Алалуй вислідила турецьку ескадру, яка складалась з чотирьох галер, трьох кончебасів і значної кількості менших суден. Запорожці засіли в очереті. Засідка була влаштована в двох місцях таким чином, щоб одночасно атакувати авангард і ар’єргард ескадри.Коли супротивник підійшов на середину відстані між розставленими човнами козаки з двох боків атакували ворога. [39; 218]. “Неприятель увидев себя кругом охваченого и что стрельба пушечная и оружейная, которую он бесплодно, хотя и наижесточайше производил, нимало не остановила наступающих на него и принужден был искать своего спасения бросаясь из судов к своему берегу” [54; 338]. Після того, як козаки захопили ворожі плавзасоби, Беліч під прикриттям гарматного вогню з запорозьких та захоплених турецьких суден з рештою піхотинців вийшов на берег для остаточного розгрому супротивника. “Замочив патроны туркине могли стрелять, но ободрённые прибывшим подкреплением бросились на запорожцев.Убийственный огонь по неприятелю с нашей и захваченной флотилии опрокинул противника, который в совершенном беспорядке скрылся за гору Буджак“ [39; 218]. У листі до імператриці Катерини 2 від 29 серпня 1771 року граф Рум’янцев писав: “неожиданность нападения и меткий огонь запорожцев имели следствием, что в этом блестящем деле не было у нас ни одного убитого, ни раненого, тогда как неприятель потерял до 1.000 человек убитыми и 150 утонувшими. Командовавший турецкою флотилиею Гаджи-Гасан был взят в плен” [62; 474].

Запорозька команда, очолювана Якубовичем і Сахновським, до кінця кампанії діяла у складі корпусу генерала Бавра. З 10 серпня по вересень козаки на 13 байдаках проводили пошуки і диверсії в районі Гірсово. В ніч 3 вересня запорозька команда, очолювана Я. Сідловським, підійшла до містечка Даяни (Девно), біля якого був розташований турецький табір (великий форпост).Козаки просиділи в засідці цілий день, а вранці 4 вересня атакували супротивника. На допомогу Даянському табору підійшло підкріплення в 1.000 вершників. Бій затягнувся. В цей же час з боку Гірсова турецькі галери почали наближатися до Даян. “Порутчик Сахновский открыл против них огонь из своих лодок и заставил подходящие суда отойти назад. Запорожцы выбили противника из лагеря и завладели всем в нём бывшим. Забрав всё, что было в лагере, казаки захватили ещё два больших судна, и посадив в них значительное число жителей из христиан, возвратились назад” [39; 311]. У цьому бою запорожці захопили агу Бім-пашу і 6 знамен. Втрати турків сягали більше 100 чоловік. Команда Я. Сідловського втратила 4 чоловіка убитими і 28 чоловік дістали поранення [66; 122, 97; 102]. 24 жовтня команда запорозьких піхотинців взяла участь у штурмі Гірсово. В донесенні полковника регулярної армії Думашова до графа Рум’янцева від 25 жовтня 1771 року говориться, що після здобуття російськими військами Мачина, Тульчиї Бабадага в Гірсовському гарнізоні почалася паніка і він почав танути. Підполковнику Якубовичу Думашов наказав зробити спробу оволодіти фортецею. З цією метою запорозька команда була підкріплена батальйоном гренадерів (250 чоловік) і однією полковою гарматою. Запорожці мали лише 6 фальконетів. Гірсово захищало 2.000 чоловік гарнізону при 70 гарматах. Вранці 24 жовтня Якубович висадився біля Гірсово і захопив ворожу батарею, на якій було 8 гармат, після чого відкрив по фортеці вогонь. Одна граната влучила в пороховий льох. У результаті потужного вибуху частина стіни розвалилась і Якубович оволодів фортецею штурмом. “Урон неприятеля потерпевшего от взрыва, причём погиб сам комендант крепости, был весьма велик. У нас же ранено только 20 человек и 9 запорожцев. Заклепав и затопив найденные в крепости пушки, Якубович сжег до 100 плохих неприятельских судов, стоявших в пристани и привёз в Ораш только 6 взятых на батарее небольших пушек, 2 галиота и 25мелких судов” [39; 328, 97; 106]. Це була остання значна операція, в якій брала участь запорозька команда Я.Сідловського. В списку убитих з команди Сідловського, поданим у Кіш по завершенню походу для поминання в церквах значилось 47 імен [97; 148]. У цілому ж експедиція дунайців 1771 року була дуже вдалою.

Напередодні кампанії 1772 року князь Вяземський знову писав кошовому отаману, щоб той при першій зручній нагоді відрядив таким же чином на Дунай, якщо можна, дві тисячі козаків, у крайньому разі, не менше тисячі. Від імені Імператриці князь обіцяв 10.000 карбованців, якщо піде дві тисячі чоловік, і половину тієї суми надіслав до війська. Іншу половину козаки мали отримати по прибутті на Дунай [64; 501, 66; 118-119, 97;