Запорозька флотилія в російсько-турецькій війні 1768 – 1774 років - 109]. Отримавши листа князя Вяземського, кошовий отаман у листі від 11 березня 1772 рок�...

Реферат - Запорозька флотилія в російсько-турецькій війні 1768 – 1774 років

109]. Отримавши листа князя Вяземського, кошовий отаман у листі від 11 березня 1772 року до командувача Другої армії генерал-аншефа князя В.М.Долгорукова прохав відпустити човновим командам з армійських магазинів “провианта и артиллерии с принадлежностью” [97; 120]. Замість померлого від ран Якова Сідловського, командиром тисячної команди, яка відряджалась на Дунай, було призначено полковника Мандра. Другу тисячну команду, яка мала залишатись у пониззі Дніпра, очолив полковник Лега. В кожну команду було відряджено по 26 козаків від 38 куренів. Таким чином, човнові команди нараховували по 988 козаків [97; 124]. З Січі обидві команди вирушили 5 травня, а вже 7 травня полковник Лега, який супроводжував Мандра до Очакова і Кінбурна, писав у Кіш що: “поблизу Кинбурна чрез всю ночь стояли и пальбы с Очакова, с города и судов не слыхали” [66; 124]. Таким чином, команда Івана Мандра вийшла в Чорне море без будь-яких перешкод. 23 червня полковник Мандро доповідав Кошу, що під час шторму при Татар-Пунарській косі було розбито в друзки два човни і три козаки потонуло. 28 травня козаки прибули в Ізмаїл і стали під команду адмірала Ноліса, який виплатив запорожцям від імені Імператриці обіцяну суму і відшкодував збитки за розбиті човни [26; 297, 66; 124-125, 97; 132, 270]. В червні між російською і турецькою сторонами розпочалися переговори і бойові дії припинилися. 29 червня полковник Мандро доповідав Кошу, що він стоїть при урочищі Яссені за вісім верст від Ізмаїла і російське командування вимагає від нього човнів для різних експедицій. У посланому списку для поминання в Січовій церкві зазначено, що в його загоні було 26 убитих у бою і 74 померлих від ран та хвороб [66; 125, 98; 26-27]. У цей час загін Івана Мандра потрапив під команду обер-інтенданта М.П.Рябініна [64; 503]. В рапортах запорозького полковника Івана Дуплича (який очолив п’ятисотенну команду дунайців ) від 14 жовтня і 8 листопада говориться, що козаки стоять напроти Сілістрії в урочищі Шикирешли під командою генерал-майора Г.О.Потьомкіна і залишатимуться там до кінця перемир’я, тобто до 9 березня 1773 року [66; 126, 97; 192-193, 98; 234]. 30 вересня 1772 року кошовий отаман надіслав графу Рум’янцеву листа, в якому прохав надати човновим командам, що залишались на Дунаї, зимові квартири [98; 236].

В кампанію 1773 року Дунайська команда запорожців залишалась у віданні генерал-майора Потьомкіна. 21 березня загін полковника Дуплича був задіяний у бойовій операції біля Сілістрії. [40; 25-26]. 9 травня перед пошуком генерал-майора О.В.Суворова на Туртукая, граф Рум’янцев наказав запорожцям потривожити супротивника в інших місцях Дунаю. 10 травня під Туртукаєм Суворов мало не потрапив у скрутне становище. Турецька флотилія блокувала його загін з боку Дунаю. На допомогу Суворову Потьомкін вислав команду Дуплича на 20 човнах. “На половине пути казаки, выйдя из протока в реку, увидели неприятельскую флотилию, стоявшую при лагере на берегу Дуная. Казаки тот час же двинулись против турецких судов, которые отошли под защиту пушек турецкого лагеря” [40; 37-38, 11; 497]. Таким чином, загін Суворова міг без перешкод повернутися назад на лівий берег Дунаю. В донесенні Кошу від начальника першої п’ятисотенної команди запорозького полковника Герасима Коленка, даного 31 липня 1773 року, говориться, що крім невеликих зачіпок з ворогом, великі бої були 26 травня під Сілістрією, де полковника Дуплича було смертельно поранено і 11 червня в містечку Вітровці. В цих боях загинуло і померло від ран 43 козаки. В команді Івана Мандра було вбито 6 і поранено 50 козаків [64; 505, 98; 245-250]. 12 червня під час штурму Сілістрії російськими військами, команда Івана Мандра, залишивши частину козаків при човнах, вийшла на берег, вибила супротивника з прибережних шанців і, відігнавши від гармат, переслідувала і нищила ворога в самому форштаті [1; 131, 11; 498, 64; 505-506]. З рапорту генерал-майора Вейсмана до графа Рум’янцева від 13 червня 1773 року говориться, що: “в деле оставления неприятельского лагеря много способствовали запорожцы, которые выставили 38 своих лодок на Дунае со стороны реки, а при отступлении неприятеля поражали его во фланг” [40; 169]. Втрати запорожців під містом становили 7 убитих і 22 поранених [66; 128, 98, 255]. У липні-серпні 1773 року, коли російські війська діяли вже на правому березі Дунаю, запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича [64; 506, 98; 259]. З реєстру дунайської команди запорожців, складеного Іваном Мандром по прибутті на Січ після кампаній 1772 – 1773 років видно, що з 988 чоловік повернулося лише 788, (в числі яких було 5 полковників, 8 старшин, 2 ієромонаха, 4 дяка і 2 ктитаря) [98; 272].

На початку кампанії 1774 року дунайська експедиція складалась з 1197 чоловік і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу - полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю [64; 507, 98; 312]. Після підписання 10 липня 1774 року Кючук-Кайнарджійського мирного договору, запорожці залишались на Дунаї у розпорядженні російського командування. Лише 15 вересня за розпорядженням головнокомандувача, генерал - поручик М.Ф.Каменський наказав запорожцям повертатися на Січ [66; 130-131]. По списку від 15 вересня кількісний склад обох команд становив 997 чоловік [98; 302]. 17 вересня команди І.Мандра і К.Гука вирушили додому. В ніч на 21 вересня на Чорному морі запорожці

Сторінки: 1 2 3 4 5 6