Реферат на тему:
Запорозька Січ і Межигірський монастир
Православна віра була однією з головних ідеологічних засад запорозького козацтва, під час багаточисельних повстань і війн проти гнобителів України завжди лунав заклик: "Хто хоче за віру християнську бути посаженим на кіл, хто хоче бути четвертований, колесований, хто згоден перетерпіти усіляки муки за святий хрест, хто не боїться смерті - приставай до нас. Не треба боятися смерті: від неї не вбережешся. Таке козацьке життя".[3; 261]
Січові козаки, коли обирали місце для будування свого "коша", керувалися не тільки стратегічною доцільністю, але й художнім, а в особливості релігійним почуттям. Відшукавши який-небудь величний острів посеред Дніпра або угледівши який-небудь високий "ріг", тобто мис на березі річки, зробивши на ньому внутрішній, а із внутрішнього виділивши зовнішній кош, запорозькі козаки обирали в останньому саме красиве і саме відкрите місце і на ньому, передусім, будували церкву, частіш всього во ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, а потім вже споруджували інші, необхідні для житла будови. "Нехай заквітчується храм Божий у небесній височині і нехай святі молитви несуться про нас прямо від землі до престола Господа Бога". У самих важких сітуаціях і грізних подіях церква завжди була головною турботою січових козаків: коли у 1709 році запорозькі козаки втікали від "москаля", то, перш за все, захопили з собою церковне начиння. [3; 263]
Історія запорозької церкви починається з 1576р., коли поблизу міста Стара Самарь козаки звернули свою увагу на віковий ліс, "дубову товщу", що знаходилася у 26 верстах вище міста, і тут, на великому острові, між рікою Самараю і її рукавом Самарчиком, зробили першу у своїх вольностях, тобто на терені пізніше виниклої Катеринославської губернії, невелику дерев'яну церкву "з шпиталем, звонницею і школою при ній" в ім'я святителя і великого чудотворця Миколи, надали їй церковне начиння, богослужебні книги, різницю і виписали для нової церкви ієромонахів з київського монастиря, а у 1602р. побудовану церкву перетворили у Самарсько-Миколаєвський-Пустинний монастир і запровадили у ньому службу по чину грецького Афонського монастиря. З того часу запорозькі козаки, піклуючись про святість православної віри, у різний час протягом усього свого історичного життя збудували у себе біля 47 церков, не рахуючи кількох каплиць, скітів і молитовних ікон.[З; 264]
І вже з XVI ст., коли було засновано запорозьку церкву у духовному сенсі вона підлягала одному з українських монастирів. Спочатку духовне керівництво здійснював архімандрит козацького Трахтеміровського монастиря. У 50-60 роки XVII ст. цей монастир пограбували й зруйнували польські війська, які придушували народно-визвольні повстання на Правобережній Україні.[7; 2] Тому постало питання про підпорядкування запорозької церкви Іншому православному монастирю.
Дбаючи про церковні справи. Кіш Запорозької Січі у 1659 1 1683 роках уклав угоду з кліром Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, про підпорядкування йому і автономію запорозької церкви Покрови, а також призначення монастирем у цю церкву священників і ченців щороку для богослужіння.[7; 2] Відзначимо, що зв'язок між Січчю та монастирем вже існував з 30-х років XVII от. Наприклад, ще до підписання угоди з Межигір'єм у с. Старі Кайдаки, де перша церква була походна, в ім'я архістратига Михайла, її перевіз з Січі у 1656 р. ієромонах межигірcького монастиря.[3; 291] Угода ж 1683 року мала такий вигляд: "Григорій Іванович (або Івашка) отамана на той час кошовий (це 1682-1683рр.), Григорій Меченко - суддя кошовий, Леонтій Константієвич - писар, Матвій Цесарський - осавул і ми, отамани всіх куренів, на ім'я Василь олексієнко куреня Крилівського, Яків - отаман куреня Іракліївського, Іван Стягайло - отаман куреня Коренівського, Павло - отаман куреня Коніловоького, як і вся отамання курінна, в тому році поточному, нижче описаному, так і все товариство курінне, низове військо царському їх Пресвітлої Величності Запорозьке - ознаменуємо цим писанням нашим тепер і на потомні незапамятні часи; бо ж нам, всьому війську Запорозькому, били чолом на письмі, наші духовні отці, честні пан отець Феодосій Васьковський, ігумен межигірський київський з усім собором своїм, із братією своєю, і цим же на потомні часи й літа підтвердили писанням нашим військовим це, щоб тепер і завше з їхнього монастиря тількотного Межигірського Київського, а не з іншої якої обителі святої; - священики служили з монастиря присланя Божі служби у Покрови Пресвятої Богородиці, у церкві святій нашій Запорозькій і всі духовні правила порятунку війську приналежні, відправували й духовними отцями товариству були; аби парафія наша Запорозька в держанні їхньому була. А так ми, все військо, бачачи через час немалий отців межигірських київських житіє чернецьке пристойне, скількотне і чин їхній монастирський похвали гідний, до спасіння людей корисний, привітний і краєлюбний поважаючи; їхні прислуги немалі у війську нашому і в церкві нашій, а бачачи церковний порядок у Святій Покрові статечний та відправу тішачись -тоді ми, військо все, одностайно порадившись між собою добре, при печаті військовій стверджуємо тепер і на потомні часи завше. І хочемо, і прохаємо, аби тієї волі нашої військової, котра за волею Божою сталася, і нашої постанови сеї ніхто тепер і на потомні часи не скасував і не відмінив, аби військове слово, надто не противне волі Божій, навпаки - славу Божу помножуюче, було завше таковним, статечним і, як скеля, непорушним. Діялося в Коші Запорозького низового року 1683 жовтня 4 дня". [2; 110] Одночасно