Реферат на тему:
Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства
В iсторичнiй лiтературi досі продовжують iснувати двi протилежнi точки зору на релiгiйнiсть запорозького козацтва. Згiдно з першою, козаки розглядаються як за-хисники православної вiри, глибоко релiгiйнi люди. Згiдно з другою точкою зору, запорож-цi бу-ли "людьми без вiри", "єретичими синами". Такi розбiжностi оцiнок значною мiрою обу-мовленi тим, що в ментальностi козакiв тiсно переплелися елементи ортодоксального православ'я, варiанту християнства, як його розумiло населення Лiвобережної України, а також оригiнального свiтосприймання, що виникло в самому козацькому середовищi. Важ-ливою складовою частиною ментальностi запорожцiв було їхнє ставлення до релi-гiй-них споруд i духовних осiб, яке i стало предметом даного дослiдження.
Для ментальностi запорожцiв було досить характерним легковажне ставлення до гро-шей, до багатства. Можна погодитися зi словами Бернарда Коннора про те, що козаки були людьми "широкої душi, їм властива велика зневага до скупостi" [24;330]. Запорожцi постiйно вiдчували небезпеку з боку сусiдiв, були готовi в будь-який момент втратити не лише майно, а навiть i життя. З iншого боку, участь в походах, напади на володiння та-тар i полякiв, а також велике природне багатство запорозької землi давали козацтву мож-ливiсть досить швидкого збагачення.
Для козакiв було характерне досить своєрiдне ставлення до церкви i розумiння спо-со-бу поведiнки, який давав можливiсть замолити грiхи i отримати порятунок. Запо-рож-цi, чий життєвий уклад i звичаї багато в чому не вiдповiдали вимогам православ'я до пра-ве-д-никiв, вважали одним iз шляхiв до очищення щедрiсть щодо церков i духов-них осiб. Так, на піснiй тріодi, що була подарована храму святих апостолiв Петра i Павла козаком Iаковом Павловим Даниленком, написано, що вона "куплена... заради спасiння i одпущення грiхiв" [19;24]. З деяким перебiльшенням казав про цю особли-вiсть мен-таль-ностi запорожцiв П.Кулiш: "Нажите вбивствами багатство розбiйники роздавали бiдним або вiддавали на Божi церкви, у видах спасiння душi своєї, приголом-шеної тра-гiчними подiями" [13;120].
Для деяких запорожцiв було характерним i розумiння подаянь на церкви як покуту-вання невеликих провин i дозвiл на здiйснення їх у майбутньому. Бiльше сторiччя се-ред населення Нiкополя зберiгалася легенда, записана Я.П.Новицьким у 1894 р.: "В Нi-ко-по-лi було роздолля велике, був торжок, були шинки, пивча, попи, музики. Оце як набрид-не якому козаковi сидiти у Сiчi, то вiн одпроситься у кошового i гайда в Нiко-поль гу-лять. На другий день iде козак до церкви, одслуже молебен i каже поповi: "Ну, пан отець, Боговi – Богове, а Кесарю – Кесареве!" Викине на тарiлку червонця i упьять до Микити пить, гулять" [25;36].
В дiях козакiв була ще одна особливiсть: вони любили прикрашати свої церкви, їм подобалось "благолєпiє церковне" [30;26]. До того ж, велика частина запорожцiв, не маючи дружин i дiтей, прагнула залишити пам'ять про себе, для чого i дарувала перед смертю на церкву коштовнi релiквiї, якi повиннi були нагадувати про свого колишнього господаря, тим бiльше, що на них мiстились написи з iменами жертвувачiв. Деякi коза-ки жертвували на храми Божi "непрестанно трублячи перед собою... трубою", тобто роз-по-вiда-ючи всiм про свiй вчинок, що, на думку священикiв, "яко християнину чинити i iн-шим дозволяти непотрiбно" [43;6369].
Запорозьке керiвництво, особливо в перiод Нової Сiчi, прагнуло зберегти свою авто-номiю у вирiшеннi релiгiйних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досяг-ненню цiєї мети сприяли тi щедрi дари, якi запорожцi постiйно давали на церкви i на утримання духовенства. Матерiально зацiкавленi в пiдтримцi дружнiх стосункiв iз Запо-розьким Вiйськом, духовнi особи, в тому числi i київськi митрополити, досить помiр-ко-вано ставились до управлiння Кошем церковною справою на Запорожжi.
В силу вищеперелiчених обставин запорожцi були щедрими жертвувачами на храми Божi i на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку при-хо-дила для збирання милостинi велика кiлькiсть ченцiв не лише з росiйських i україн-сь-ких, а й iз закордонних монастирiв. Зупинимось на кiлькостi духовних осiб, що прихо-дили до Запорожжя, на процедурi збирання милостинi i на сумах, що вивозили з тери-то-рiї Вольностей духовнi особи як пожертвування вiд козацтва.
В 1763-1765 рр. на Запорожжi перебував iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл. Там вiн зустрiв таку кiлькiсть духовних осiб, що писав у листi до кафедрального писаря Iакова Воронковського: "А прошаков як Бог зродив зо всього свiта" [15;10].
Про кiлькiсть духовних осiб, що перебували на Запорожжi у справах збирання мило-с-тинi, яскраво свiдчить i лист iєромонаха Iоаникiя Венерацького до iгумена Києво-Ви-ду-би-цького монастиря, датований 2 червня 1751 р. В цей час лише на Сiчi перебували "про-сителi" з багатьох єпархiй, а саме: з Київської, Чернiгiвської, Бiлгородської, Пере-яс-ла-вської та деяких iнших. Характерно, що з багатьох монастирiв приїжджало не по однiй, а до десяти духовних осiб. Так, з Полтавського монастиря на Сiчi одночасно перебували iєромонах, диякон, ченець; з Домницького, Сумського, Гадяцького, Соро-чинського, Скельського, Мовнинського, Медведiвського i Онуфрiївського монастирiв приїхали iгумени, а при них братiї вiд п'яти до десяти чоловiк. В той же час на Сiчi перебувало i дев'ять ченцiв з Земель Вiйська Донського. Сам iєромонах Iоаникiй на-дiс-лав прохання до iгумена свого монастиря, щоб той направив йому для допомоги в зби-раннi милостинi iєромонаха i ченця [43;6989]. Таким чином, навiть якщо припустити, що в перiод, коли на Сiчi перебував iєромонах Iоаникiй, прибулих за милостинею духо-вних осiб було дещо бiльше, нiж в iншi часи, наведенi данi дають уяву про велику кiль-кiсть "прошакiв", якi щорiчно перебували на Запорожжi.
Серед документiв, що стосуються збирання милостинi,
