А.Скальковський, який мав можливiсть ознайомитися з великою кiлькiстю докумен-тiв Запорозького Коша, писав, що серед них вiн не знайшов нiякої переписки перiоду царствування Петра III, окрiм кiлькох паспортiв, виданих iнокам Свято-Афонської гори i росiйських монастирiв, якi вiдвiдували Запорожжя для збирання подаянь на церковнi споруди [27;346].

Духовнi особи приїжджали на Запорожжя для збирання милостинi на досить трива-лий час. Так, iєромонах i iєродиякон Золотоніського монастиря перебували на Сiчi бiль-ше року [43;6989]; iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл – майже два роки [15]; че-нець Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря – два рази майже по року [32;V]. Iнколи керiвництво монастирiв заохочувало своїх ченцiв подовгу залишатися на Запо-рож-жi, i навiть пропонувало їм заводити там скити [15;15], щоб "церквi прибуток зро-бити" [15;23].

Пiд час перебування на Запорожжi духовнi особи служили в церквах, "на процесiї євангелiї двигали" [15;10], ходили з просфорою по куренях, розповiдали козакам про тяжкий матерiальний стан їхнiх обителів i про мету, заради якої вони збирають грошi.

Для того, щоб отримати якомога бiльшу суму подаянь, ченцi з одного монастиря одночасно перебували в рiзних мiсцях Запорожжя. Iнколи виникали ситуацiї, коли один з таких священикiв вiдвiдував слободу, а напередоднi там вже побував iнший. Iєромонах Рафаїл скаржився на це: "Нам i так, де не пiдемо, сю вiдповiдь спiвають, що вже на Софiйський монастир ми вже i давали i справляли" [15;14]. Ченцi їздили для збирання ми-лостинi i по козацьких зимiвниках [15;10], так що пiсля тривалого перебування на Запорожжi мали вже "самi майже надiйнiшi мiсця" [15;10], де козаки з великим бажан-ням подавали на святi обителi. Для того, щоб знайти такi мiсця i зiбрати якомога бiль-ше подаянь, ченцям давалась така рекомендацiя: "Всi мiсця там вiдвiдайте i одного без вiдвi-дання не залишайте" [15;15].

В результатi такої дiяльностi на Запорожжi збирались великi подаяння. Ченцi Хрес-то-воздвиженського монастиря, якi "приїжджали на одних пустих глабцях i парою ко-ней", вивезли з Сiчi, крiм значної грошової суми – 450 карбованцiв, – ще й 16 коней, во-лiв, рибу, сiль, велику кiлькiсть тканини, саф'яну i мiшин [32;64-66]. Протоiєрей Ре-ше-ти-лiвської Свято-Успенської церкви Iоан Златоржевський зiбрав лише в Новому Ко-да-ку бiльше 30 карбованцiв [18;292]. Золотоніськi iєромонах i iєродиякон за рiк пе-ре-бу-вання на Сiчi "крiм iншої здобичi, бiльше ста карбованцiв здобули" [43;6989]. За той же час полтавськими ченцями було зiбрано двiстi карбованцiв [43;6989]. Iєромонах Рафаїл, який постiйно скаржився на те, що "на здобич дуже у нас тепер не корисно: вiйсько то поскудiло, то зубожiло" [15;10], зiбрав на Запорожжi достатньо грошей, аби на них об-би--ти мiддю церковнi макiвки [15;23]. Значну кiлькiсть грошей прибулi за милостинею чен-цi отримували i пiсля смертi деяких козакiв: таким способом диякон Святковський отри-мав на свiй монастир 100 карбованцiв, iєромонах Пафнутiй –10 карбованцiв, iєро-ди-я-кон Iоасаф – 6 карбованцiв, а "рукопокладений кухар" Леонiд – 3 карбованцi [32;29].

Керiвництво монастирiв нагороджувало ченцiв за таку милостиню, зiбрану на Запо-ро-жжi. Так, iгумен Хрестовоздвиженського монастиря призначив прибулих iз Сiчi iєро-мо-наха Пафнутiя уставщиком, незважаючи на його "до того крайню нездiбнiсть" з при-чи-ни картавостi; iєродиякона – писарем, а "рукопокладеного кухаря" Леонiда – горiлоч-ним шафарем, доручивши його контролю всi монастирськi шинки [32;66]. Київський митрополит Арсенiй Могилянський, вiдчуваючи потребу в грошах для розпочатої ним капiтальної перебудови в кафедральному монастирi, направляв iєромонахiв для збиран-ня пожертвувань, i по мiрi їх повернення призначав на керiвнi посади в монастирях Лiвобе-реж-ної України. Таке мiсце було приготоване i для iєромонаха Рафаїла, що був на Запо-рож-жi на чолi мiсiї ченцiв Софiйського монастиря [15;3].

В деяких випадках керiвництво церков присилало священикiв з листом до Коша, в якому мiстилось прохання стати ктиторами i надати кошти на пiдтримку, перебудову або будiвництво церкви [42;117]. Козацтво виконувало такi прохання, i за кошти Вiйсь-ка бу-ло побудовано i вiдремонтовано цiлий ряд церков як на Запорожжi, так i за його межа-ми. Лише за кошти кошового отамана П.I.Калнишевського було побудовано в 1763-1767 рр. Лохвицьку соборну церкву [48;142]; в 1764 р. – Покровську церкву в Ромнах [47]; Свя-то-Георгiївську церкву в селi Петрикiвцi [19;331]; церкву святої Трiйцi у Пустовойтiвцi [4;215-216]; в 1774 р. було закiнчено спорудження великої брами, кам'-яної церкви i дзвi-ницi в Києво-Межигiрському монастирi [9;3]. Вiйськовий суддя Ва-силь Тимофiйович збу-дував на власнi кошти i утримував церкву Пантелеймона в Києвi [4;216].

Запорожцi робили коштовнi внески на користь монастирiв i церков, що знаходились за межами Вольностей. Так, П.I.Калнишевський послав чашi, дискоси, звіздицi в цер-кву Гроба Господня в Iєрусалимi; Межигiрському монастирю була подарована Федором Лан-тухом книга Мiнеї, козаками Сафроном i Тимофiєм Острими два срiбних хреста, кошо-вим Iваном Бiлецьким i козаком Василем два срiбних напрестольних хреста, тощо [37;260].

Подаяння, що козаки давали на запорозькi церкви, були ще бiльш щедрими, нiж отри-муванi духовними особами монастирiв i церквами поза межами Вольностей. Крiм того, що за рахунок Вiйська були збудованi майже всi запорозькi церкви, козаками була пода-ро-вана i значна кiлькiсть релiгiйних книг, iкон, хрестiв, золотих сосудiв i багато iн-шого для своїх храмiв Божих. У багатьох козацьких церквах, що збереглися до XIX ст., Д.I.Яво-рницьким, Г.П.Надхiним та iншими дослiдниками були знайденi предмети, що запорожцi пожертвували на храми Божi [23; 55.37; 273-287.36; 46-56]. Козаки