особливо пiклувалися про оздоблення сiчової Покровської церкви. Збудована вiдразу пiсля засну-вання Нової Сiчi, ця церква ззовнi мала досить небагатий вигляд [32;6]. Пiд час її будiв-ництва запорожцi, не маючи коштiв на його завершення, навiть звернулися до iмпера-трицi з проханням надати кошти на покриття храму Божого залiзом i на пла-тню майст-рам. Проте, в часи iснування Нової Сiчi Покровська церква стала володiти чималими матерiальними цiнностями. В 1747 р. за кошти Вiйська Запорозького для ci-чо-вої церкви була виготовлена iкона з вмонтованим кипарисовим хрестом, який мiстив частину дере-ва, на якому був розп'ятий Iiсус Христос, про що говорилось в написi пiд хрестом [36;47]. У 1762 р. за вiйськовий кошт в Глуховi було виготовлено срiбне пані-кадило для сiчової церкви, на що було витрачено 3000 карбованцiв. Вiйськова старши-на, враховую-чи "чималу суму", навiть просила гетьмана Розумовського надати для пере-возки паніка-дила на Сiч до десяти озброєних козакiв [31;326]. У 1774 р. запорожцi виго-то-вили для начальника сiчової церкви Володимира Сокальського коштовну митру i на-пе-рсний хрест [37;259]. У квiтнi 1775 р. кошове керiвництво звернулось до архiмандрита Києво-Печерської Лаври Зосима за допомогою у виготовленнi для сiчової церкви золо-тих сосу-дiв "на зразок iснуючих в Києво-Печерськiй Лаврi самою витонченою роботою виро-бле-нi" [48;3]. На початку 70-х рр. XVIII ст. козаки навiть планували побудувати за-мiсть ста-рої дерев'яної кам'яну сiчову церкву, проте лiквiдацiя в 1775 р. самої Сiчi пере-шко-дила цим намiрам. Про дари, якi запорозькi козаки принесли до сiчової церкви, Ми-кита Корж згадував так: "Iз козакiв... багато хто... прикрашав церковнi iкони, iсправ-ляв бага-тi хорогви i хрести, збагачув ризничнi утварi i церковнi св(ятi – I.Л.) сосуди коштовни-ми камiннями i прекрасними виробами так, що у всiй Росiї навряд чи де риз-ниця має пере-вагу Запорозької ризницi i достатку церковного на кошт казни, тобто гро-шової су-ми" [30;26]. Гавриїл до опублiкованого ним "Устного повествования Коржа" до-дав спи-сок ре-чей, якi знаходились в Покровськiй ризницi [30;57]. Вiн дає уявлення про щед-рiсть запо-рожцiв до свого головного храму. Про багатство Покровської церкви свiд-чить i розповiдь про її пограбування донськими козаками пiд час руйнування Пiдпiль-ненсь-кої Сiчi [20; 30-31].
Досить показово, що запорозьке козацтво було щедрим не лише по вiдношенню до церков i духовних осiб, а i до жебракiв, яких на Запорожжi була "невiрогiдна кiлькiсть" [32;11]. Козаки давали їм "щедрою рукою" великi грошi, "хоча те коштувало їм досить таки недешево" [32;11].
Запорожцi досить оригiнально ставилися до церковних споруд i до виконання пра-вил поведiнки в храмах Божих. Жертвуючи великi кошти на церкви, козаки iнколи вва-жали за можливе вiльно поводити себе в Божих храмах, порушуючи загальноприйнятi норми.
Церкви на Запорожжi служили, мiж iншим, мiсцем, перед яким i в якому козаки проводили свої ради. Тут проходило обрання запорозького керiвництва, зустрiчалися високопоставленi гостi, зачитувалися важливi укази i повiдомлення, тощо. Тому вiдвi-дування церкви для запорожцiв було i чимось на кшталт "прилюдної забави" [27;200].
В запорозькiй сiчовiй церквi пiд святим престолом зберiгалася скриня з вiйськовими клейнодами, якi виносилися звiдти лише в особливих випадках, в тому числi пiд час об-рання запорозького керiвництва [37;164. 20;31].
Козацька старшина i старi запорожцi ходили до церкви щоденно тричі. В сi-човiй Покровськiй церквi завжди знаходились чотири особливих станки, якi козаки називали "бокунами", призначених для "стояння i сидiння" пiд час служби кошового отамана, вiй-ськового суддi, писаря i осавула [32;14].
Церкви i монастирi служили для запорожцiв i мiсцем, де повиннi були вiдбувати по-карання деякi злочинцi. Так, козаки, якi довгий час гайдамачили, займаючись вик-ра-ден-ням худоби у татарських чабанiв, отримали вiд Коша наказ : "щоб по степу перес-та-ли вештатися i татарам завдавати образи, а йшли б на покаяння добровiльне на Сiч без сумнiву, i в тому, що тинятися i красти не будуть, у Сiчовiй церквi присягнули б, пiсля чого й будуть Кошем всi пробаченi" [27;131-132]. Запорожцi виконали наказ Коша, i пiс--ля "словесного катування" в церквi отримали пробачення [28;613]. Iнколи козакiв, зви-ну-вачених в гайдамацтвi, крадiжках коней, засуджували до покарання киями пiд ши-бе-ни-цею. Тодi товарищi злочинця i священики мали право взяти його на поруки, зо-бов'--язавшись вiдвести злочинця на спокутування до монастиря [27;133-134]. В 1761 р. на пере-бування в Києво-Межигiрському монастирi було замiнено навiть смертний ви-рок, вине-сений запорожцеві за вбивство [29;67-68].
Церква на Запорожжi була i мiсцем, де козаки, що вирiшили стати побратимами, в присутностi священика розписувались, що дають перед Богом клятву "один одного лю-би-ти, незважаючи на небезпеки з боку наших або приятелiв, або неприятелiв, але пог-ля-даючи на миродателя Бога" [16]. Для закрiплення такої клятви запорожцi цiлували свя-тий хрест i євангелiї [35;15].
Отже, запорозькi церкви, крiм задоволення духовних потреб населення Вольностей, служили для пiдвищення авторитету запорозької старшини, а також були мiсцем, де ко-заки вiдбували покарання, в якому зберiгалися вiйськовi клейноди, бiля якого Вiйсько проводило свої ради i зустрiчало високоповажних гостей тощо. Тому запорозькi козаки в бiльшостi випадкiв ставилися до церковних споруд з пошаною. Коли пiд час нападiв татар на територiю Запорожжя руйнувалися церкви, Кiш негайно звертався до росiйсь-кої адмiнiстрацiї зi скаргами на такi дiї сусiдiв i вимагав примусити татар "задовольнити кри-вди" [48;42.2;19]. Коли ж татарськi депутати казали, що "ваша церква сама дурниця", запорожцi заявляли: "Божа церква – не дурниця, i в тому... панове депутати дуже поми-лилися" [27;305]. Коли на запорозьких землях почали оселятися пiкiнери, то вони iн-ко-ли будували свої кухнi поруч з козацькими церквами. Священик однiєї