Звичайно, що крiм шани до храмiв Божих, обурення козакiв дiями татар i пiкiнерiв по вiдношенню до церков диктувалось i суто матерiальними причинами. Так, скарги на татар з приводу зруйнування церков знаходилися в одному ряду зi звинуваченнями у вби-вствах i захопленнi запорожцiв, викраденнi коней, худоби, пограбування возiв з сiл-лю i таке iнше [27;304-305,302.2;19]. До того ж, багато з цих звинувачень було висунуто у вiдповiдь на претензiї з боку татар [27;301]. Скарги ж козакiв на дiї пiкiнерiв значною мiрою були продиктованi бажанням повернути Вiйську землi, зайнятi пiкiнерними час-ти-нами.

Запорозькi козаки iнодi виказували свою шану до церков у такiй формi, яка викли-кала здивування у прибулих до Запорожжя духовних осiб. Ченець Леонiд писав про ко-за-кiв, що "п'яна їхня набожнiсть хаживала... далеко за благоговiнням" [32;33]. Леонiд неодноразово спостерiгав, як п'янi запорожцi, проходячи зi спiвом i музикою бiля сiчо-вої церкви, зупинялися перед її дверима, хрестилися i тричi вклонялися. Деякi з коза-кiв, з причини великої набожностi чи з заповзятостi робили доземнi уклони: "їх же вiн (козак – I.Л.), траплялось, поки зробить, то так змориться, що не задорнiщi його поб-ратими до-по-магали йому пiдвестися..., iпiсля виконання чого пiднятому вiльно присту-пати знов до старої своєї роботи, тобто до забави" [32;33].

В звичайних ситуацiях проявляючи шану до храмiв Божих, запорозькi козаки в мо-мен-ти високого емоцiйного напруження поводили себе в церквах зовсiм не належним чином. Такi ситуацiї виникали насамперед пiд час обрання кошового керiвництва, коли рiзнi групи козакiв висували своїх кандидатiв на посади кошового отамана, суддi, писа-ря, осавула i зi зброєю в руках вiдстоювали свiй вибiр. Серед небагатьох документiв про обрання запорозької старшини, що збереглися, знаходяться повiдомлення про подiї трьох рокiв – 1748, 1749 i 1751 – коли козаки, прагнучи домогтися обрання своїх кан-ди-датiв, вчиняли кривавi бiйки, внаслiдок чого священослужителi були змушенi запеча-ту-вати сiчову Покровську церкву. 6 сiчня 1748 р. капiтан Павлов, який знаходився на Сiчi, рапортував генерал-губернатору Леонтьєву, що при обраннi кошового отамана     1 сiчня того ж року "були великий крик i бiйка", що тривали з полудня до вечора, а ко-ли козаки зiбрались в Покровську церкву на службу, то вчинили там бiйку, пiд час якої деякi з них були пораненi i церква була окривавлена. Священик, який служив у сiчовiй церквi, не закiнчивши вечiрню був змушений пiти з храма Божого, а пiсля припинення бiйки запе-чатати церкву. Внаслiдок цього п'ять днiв, до 6 сiчня, в Покровськiй церквi не прово-ди-лись священослужiння. Запорозька старшина казала капiтану Павлову, що "таких недо-с-то-й-них виборів ще нiколи не було" [3;141]. У вiдповiдь на ордер Леонтьєва у цiй справi кошовий отаман повiдомляв: "щоб такого непорядку i знахабнiлостей в майбутньому ко-за-ки чинити не насмiлювались, отаманам вiд мене наказ виданий коза-кiв їх вiдомства приборкувати" [3;142]. Проте, при обраннi кошового керiвництва в нас-тупному, 1749 р., вiдбулися аналогiчнi подiї. Частина козакiв, що були незгоднi з ре-зультатами виборiв, розпочала бiйку, що тривала досить довго, i пiд час якої кошового i писаря "приперли до церкви... так крiпко, що ледве живi залишились" [38;1781]. Колибiйка стихла, частина козакiв, за бажанням яких було обрано нову старшину, роз'їхалась по зимiвниках. Цим скористалися незадоволенi виборами козаки. Вони, "забувши страх Божий", з криками вдерлися до Покровської церкви, де в той час йшла служба, витягли за волосся ново-об-ра-ну старшину з мiсць, спецiально для неї вiдведених, i "викрикуючи поганi слова, по-ча-ли бити... немилостиво i мiж собою в тiй церквi в кров пересварилися i перебилися ледве не до смертi" [1;136]. Внаслiдок цього священик був змушений при-пинити службу i за-пе-ча-тати церкву. В результатi, як i за рiк до цього, деякий час на Сiчi не проводилася служба Божа. 3 сiчня кошовий зiбрав курiнних отаманiв i наказав, щоб вони приборкали "свавiльникiв".

Зi спогадiв ченця Леонiда дiзнаємося про подробицi виборiв, що вiдбулися на Сiчi  1 сiчня 1751 р. На вiдмiну вiд обрання кошового отамана, суддi, писаря вибори вiйсько-во-го осавула супроводжувалися значними суперечками. Козаки чотирьох куренiв, сусiд-нiх Щербинському, ввели до церкви i поставили до осавульського станка козака цього куре-ня Клима. Козаки ж кiлькох iнших куренiв, незадоволенi таким вибором, вирiшили пос-тавити на посаду осавула Iвана Третяка, отамана Криловського куреня, i теж ввели його до церкви, коли там вже розпочалася вечiрня. Прихильники обрання Iвана Третяка схо-пили Клима, витягли його з осавульського мiсця, а туди поставили свого кандидата. Кли-ма ж "смертельно поколотили i його ж невинною кров'ю обагрили церковну пiд-ло-гу" [32;16]. Бiйка, розпочалася 1 сiчня, тривала до вечора третього числа. Iєромонах Па-ф-нутiй i на цей раз був змушений, виконуючи церковнi правила, запечатати окри-вав-ле-ну церкву [32;16].

Козаки, вчинивши бiйки в храмi Божому, порушили не лише церковнi правила, за яки-ми в церквi пiд час служби не лише бiйки, а й розмови заборонялись, і за порушен-ня яких накладався великий штраф [3;142]. Вони порушували i традицiї, вста-но-вленi в самому Запорожжi, згiдно з якими не можна було "ображати гiднiсть нi самого остан-нього старшини, доки вiн має при собi по чину своєму знак, його вiдрiзняючий вiд ко-манди" [3;142].

Отже, тричі при обраннi старшини на Сiчi виникали бiйки, внаслiдок