Запорожцi часто порушували ще одне правило поведiнки в храмах Божих. За свiд-чен-ням священикiв, що в рiзнi роки знаходились на Запорожжi, козаки вiдвiдували хра-ми Божi i отримували благословення в напiдпитку, а iнодi i зовсiм п'янi. Ченець Лео-нiд згадував, що в запорозькiй церквi "скорiш побачиш похмiльного, нiж п'яного ста-ри-ка, особливо на заутреннiй" [32]. Iєромонах Рафаїл писав, що козакiв священики "хрес-тять, тобто благословляють, хоча i нетверезих" [15;6]. В той же час священики на Запо-рож-жi крiзь пальцi дивились на те, що козаки з причини пияцтва не вiдвiдували церкви: "Заут-рення не вибачала нiкого, коли хто, особливо iз поважних козакiв, прогулював її, крiм хвороби, пияцтва та iнших благословних, хоча i не благословенних, причин" [32;9].

Значна частина запорожцiв, за винятком вiйськової старшини i поважних старикiв, вважала за можливе пропускати служби в церквi. Леонiд писав з цього приводу, що ко-за-ки, на вiдмiну вiд грекiв, "i мало не турбуються" про те, щоб вiдвiдувати обiдню i ве-чiрню кожного святкового i недiльного дня [32;4].

Досить показовою для розумiння ставлення козакiв до церковних споруд є записана Д.I.Яворницьким розповiдь старожила про те, як запорожець, заблукавши холодною нiч-чю i натрапивши на церкву, вирiшив сiсти пiд її дверима, запалити люльку i чекати до ранку: "хоч грiх, хоч два палити люльку пiд церквою, а я все ж таки запалю: не буду па-ли-ти – засну, а як засну – замерзну" [39;140].

Незважаючи на неординарне ставлення запорозького козацтва до церков, перебiль-шен-ням є висловлювання П.Кулiша про те, що "духовна церква для козакiв не iснувала зовсiм, а речову почитали вони, як язичники почитають своє капище" [13;119-120].

В перiод Нової Сiчi неординарним було не лише ставлення козакiв до церков, а й їхнi стосунки з духовними особами.

На характер цих стосункiв великий вплив мала та обставина, що серед духовних осiб, що служили при церквах Запорозьких Вольностей, було багато колишнiх козакiв. Серед запорожцiв, "цих беззавiтних гультяїв i перших при слушнiй нагодi жiночих пiд-липал" [23;11], у всi часи були люди, якi вiдрiзнялися своєю набожнiстю, постiйно вiдвi-дували богослужiння, робили пожертви на храми Божi, регулярно ходили до монастирiв на послух. Саме такi особи в багатьох випадках i ставали, за власним бажанням i за об-ра-нням парафiян, священиками при запорозьких церквах. Отримання козаками духов-но-го сану було настiльки ординарною подiєю, що деякi запорожцi, що бажали одружи-тися i в той же час залишитися на Сiчi, казали, що одружуються перед тим, як висвя-ти-тися на священика. Так зробив, наприклад, козак Головатий [20;22].

Вiдомi iмена багатьох духовних осiб, якi в минулому були запорозькими козаками. Iз 51 духовної особи, якi записанi в "Вiдомостi хрестової Старокодацької Запорозької наме-с-нiї о священно- i церковнослужителях, дiйсно служачих при дев'яти парафiяльних цер-квах нинi в наявностi перебуваючих", датованiй 1772 р., 33 вийшли iз запорозьких коза-кiв. Так, сам старокодацький намiсник iєрей Григорiй Порохня в минулому був запоро-зь-ким старшиною. Iз запорозьких старшин вийшли i священик Святотроїцької Са-ма-р-чиць-кої церкви Василь Михайлов, iєрей тiєї ж церкви Iоан Ковалевський, iєрей Но-во-ко-дацької церкви святого Миколи Артемiй Iоанов, тiєї ж церкви iєрей Стефан Ма-ли-ше-вич, Кам'янської Рiздва Богородицi церкви iєрей Афанасiй Андрiїв, Рома-нкiв-ської Свя-тоуспенської церкви священик Iоан Щербенський, iєрей тiєї ж церкви Iосиф Боро-зна, Курилiвської Святогеоргiївської церкви священики Логгiн Петров i Фома Вер-хо-гляд.

Iз козакiв вийшли священик Святотроїцької Самарчицької церкви Iоан Михайлов, дяк Старосамарської Покровської церкви Федiр Данилов, священики Старокодацької церкви архiстратига Михаїла Тимофiй Федоров i Вукола Лук'янов, тiєї ж церкви iєрей Стефан Єрофеїв i диякон Василь Iллiч, диякони Новокодацької Миколаївської церкви Стефан Коркодило i Прокопiй Біличенко, тiєї ж церкви дячок Микола Сутула i пономар Микола Смичадло, дячок Кам'янської Рiздва Богородицi церкви Леонтiй Афанасiїв, по-номар тiєї ж церкви Григорiй Iванов, iєрей Романкiвської Успенської церкви Єфимiй Сербиненко, Кам'янської Преображенської церкви священики Григорiй Iванов i Ми-хай--ло Власов. До запорозьких козакiв у минулому належали i iєрей Самарчицької Свя-то-тро-єцької церкви Стефан Iванов, дяк Святотроїцької церкви Iван Шуліка, пономар тiєї ж церкви Андрiй Застава, диякон Старокодацької Михайлiвської церкви Якiв Чай-ков-сь-кий, Кам'янської церкви Рiздва Богородицi iєрей Леонтiй Калеников, дяки Роман-кiв-сь-кої Успенської церкви Iлля Стефанов i Iаков Бiлий, дячок Курилiвської Георгiївсь-кої церкви Андрiй Бардак.

Серед iнших духовних осiб, що в 1772 р. служили при названих дев'яти запорозьких церквах, 10 були синами духовних осiб з Лiвобережної України i Запорожжя, 6 вийшли iз посполитих i 1 прийшов з Лубенської сотнi Чернiгiвського полку. Походження ще од-нiєї духовної особи залишається невiдомим [34;35-42].

Судячи з наведених даних, бiльшiсть духовних осiб при запорозьких церквах похо-дила з козакiв. Тому стають зрозумiлими тi тiснi стосунки, що iснували в перiод Нової Сiчi мiж козаками i запорозьким духовенством, а також неординарне розумiння запо-розь-кими козаками специфiки виконання священицьких обов'язкiв.

Запорожцi, часто знаходячись в довгих походах, iнколи не мали можливостi задово-ль-няти свої духовнi потреби за допомогою священикiв, i тому обов'язки останнiх часто виконували самi козаки. Зрозумiло, що це робилося з багатьма вiдхиленнями вiд кано-нiч-них православних норм,