Великий вплив на козакiв свого часу мав i iгумен Мотронинського монастиря Мель-хиседек Значко-Яворський. Ця яскрава особа вiдiгравала значну роль в органiзацiї опо-ру наступу прихильникiв унiї на православ'я. Мельхиседеку вдалося залучити до своєї дiя-ль-ностi Жаботинський, Мошногiрський, Медведiвський, Лебединський монастирi, умо-вити багато мiських i сiльських громад не визнавати унiатських священикiв i давати при-ту-лок оборонцям православ'я. Прагнучи знайти пiдтримку у Вiйська За-по-розь-кого, Мельхиседек приїхав на Сiч i, плачучи, розповiдав там перед скликаною ра-дою про об-рази полякiв православному населенню, додавши, що навiть вiн сам вже си-дiв у в'язни-цi унiатського митрополита [11;281-282]. Iгумену Мотронинського монастиря вдалося справити враження на козакiв, i пiсля його промови багато хто iз запорожцiв пi-шов до лав гайдамакiв [11;282]. Звичайно, участь козакiв у гайдамацькому русi не можна пояс-нювати лише повагою до слiв православного iгумена i любов'ю до православної вi-ри. Немаловажною причиною цього стало i неприхильне ставлення запорожцiв до поля-кiв i євреїв, яких Мельхиседек назвав головними винуватцями бiд православних, i мож-ли-вiсть взяти участь в походах, якi могли принести значнi трофеї.

Якщо стосовно взаємин запорозького козацтва з Анатолiєм Мелесом i Мельхи-седе-ком з впевненiстю можна сказати, що причиною прихильностi до остан-нiх з боку запо-рож-цiв було не лише поважання духовних осiб i вплив цих неординарних людей на "про-стосердних" козакiв [40;161], а i значний збiг iнтересiв архiмандрита Меле-тинського i iгумена Мотронинського монастирiв з прагненнями Вiйська, то виконання запорож-ця-ми волi Володимира Сокальського, на думку багатьох iсторикiв, йшло всупе-реч iнтере-сам Вiйська. Мається на увазi епiзод iз взяттям Текелiєм Сiчi, який викладений в бага-тьох народних пiснях, згадках сучасникiв i працях дослiдникiв iсторiї козацтва [30;55,89-94.5;2.27;556-566]. За розповiддю М.Коржа, коли Текелiй з вiйськами набли-зи-вся до Сiчi, частина козакiв почала закликати до збройного опору.

Тодi архiмандрит Володимир Сокальський, вийшовши з церкви в повному свяще-ни-ць-кому вбраннi, з хрестом, почав умовляти запорожцiв: "Убойтеся Бога! Що ви думаєте, дiти? Ви Християни i пiдiймаєте руки проти Християн; ви Християни i прагнете проли-ти кров єдиноутробну! Убойтеся i вiдступiться вiд такого начинання: видно, доля наша та-ка, i ми отримаєм вiд Бога достойно по дiлам нашим! Ось вам хрест, i Розiп'ятий на ньо-му, i якщо ви його не послухаєте, то всi загинете несподiвано!" [30;30].

За розповiддю Коржа, за народними пiснями, саме пiд впливом цих промов сiчового архiмандрита запорожцi погодилися не чинити збройного опору вiйськам пiд керiвниц-твом Текелiя: "I вiд такого разючого умовляння кам'яне серце iспустило би свої сльози; почали плакати не лише заколотники, але i вся старшина i вiйсько, i тут же всi вiдпо-вi-дали архiмандриту: ну, пан-отче, бути тому так! Знав ти, що сказати; ми готовi за тебе i голови нашi покласти, не тiльки послухати!" [30;30]. Виникає питання, чому запорожцi послухалися промов отця Володимира, а не виконали свого намiру зi зброєю в руках бо-ро-нити Сiч? Деякi iсторики вважали, що причиною цього стали вплив i авторитет само-го Володимира Сокальського i прагнення козакiв виконати християнський обов'язок, який забороняв пiдiймати зброю проти єдиновiрцiв [37;258-259]. Звичайно, цi фактори мали значення. Проте, одні вони не могли примусити запорожцiв без бою здати Сiч i тим са-мим дозволити лiквiдувати Вiйсько i Вольностi. В 1772-1775 рр., коли найбiльш яскраво проявилося незадоволення запорожцiв поселенням на територiї Вольностей старо-обряд-цiв, духовенству, в тому числi i Володимиру Сокальському, не вдалося умо-вити козакiв "установити тишу в запорозьких маєтностях" [17;71]. Широко вiдомi i фак-ти збройної боротьби запорозьких козакiв проти православних. Так, ще при Богданi Хмельницькому козаки здiйснювали походи на Молдавiю, i, як спiвалося в козацькiй думi, "всю землю Волоську обрушили, Все... поле конем iзорали, усiм Волохам, як галкам, з плеч голови познiмали" [13;118]. Запорожцi воювали проти єдиновiрцiв i за часiв Мазепи. Пiд час перебування козакiв пiд протекцiєю кримського хана вони пiд керiвництвом Пилипа Орлика "з волi хана... ходили вiйною на Малоросiю" [27;241]. Козаки, що пiшли за Ду-най пiсля скасування Нової Сiчi, брали участь у приборканнi православних грекiв, пов-сталих за свою незалежнiсть [8;35-36]. Отже, головнi причини мирної здачi Сiчi в червнi 1775 р. треба шукати не лише в авторитетi Володимира Со-кальського i небажаннi запо-рожцiв пролити християнську кров. Козаки розумiли, що вони майже не мали шансiв встояти проти збройної сили росiйських вiйськ. Лави Вiй-ська Запорозького були значно скороченi внаслiдок вiйни з турками 1768-1774 рр. i складали, за деякими оцiнками, 10 тисяч чоловiк [20;28]. Кiлькiсть же росiйських вiй-ськ, що прибули на Запорожжя, скла-дала 66 тисяч пiд керiвництвом Текелiя i 20 тисяч чоловiк, якi за розпорядженням князя Прозоровського були направленi в козацькi па-ла-нки. Тому козаки розмiркували, "як не гiрко їм було, що не доведеться їм руку пiдiйма-ти на силу Бiлої Царицi" [23;20]. Крiм того, козаки керувалися i прагненням врятувати вiд смертi i розорення свої родини i зимiвники. В той момент на Сiчi перебували не ли-ше безсiмейнi козаки, а й старшина та запорожцi, що