Зарубинецька культура
Зміст
Вступ.....................................................................................................3
Розділ 1 Історія дослідження
Вивчення зарубинецької культури........................................5
Основні пам’ятки.......................................................................6
Розділ 2 Характерні риси культури
2.1 Поселення....................................................................................12
2.2 Обряд поховання.......................................................................13
2.3 Інвентар…....................................................................................13
2.4 Хронологія ..................................................................................15
2.5 Локальні варіанти культури.....................................................16
Висновки ….......................................................................................17
Список використаних джерел........................................................19
Вступ
На початку нашої ери із спільної для багатьох етнічних утворень індоєвропейської етномовної сім'ї виокремилася слов'янська гілка. Вона також була барвистою з етнокультурного погляду, про що свідчить передусім розмаїття археологічних культур, їх можна нарахувати принаймні десять: тшинецька, зарубинецька, пізньозарубинецька, зубрицька, черняхівська, київська, празька, пеньківська, Луки-Райківецької, волинцівська. Всі вони мають етнічну специфіку, зокрема слов'яно-українську.
Перш ніж окреслити етнічність кожної з них, як і систему формування етнічної праоснови українців, визначимо методологічну підставу взаємозв'язку між археологічною культурою та етносом. Це особливо нагальне з огляду на те, що деякі дослідники не вбачають етнічності в археологічних культурах, принаймні тих, котрі існували за дуже віддалених часів. Мабуть, рацію мають ті з науковців, хто пов'язує етнічність з «ядром» культури, а не з археологічною культурою взагалі. За ядро археологічної культури визнається усталена система незмінних від початку і до кінця існування культури прикмет, що становлять її стрижень.
Загалом археологічна культура — це група пам'яток, виявлених на суцільній території (хай навіть і з мінливими кордонами) та наділених об'єктивною схожістю матеріальних і нематеріальних ознак. Вона є складною внутрішньозв'язаною системою, що одноманітно змінюється в часі та просторі й істотно відрізняється від таких самих систем в інших культурах.
Будь-яка археологічна культура має дві групи рис: універсальні, притаманні всьому людству або певному господарсько-культурному типу, навіть історично-культурній області, і специфічні, властиві ядру культури. Власне, ядро археологічної культури і зберігає етнічні ознаки — тривкі, притаманні лише одній культурі і не схожі на всі інші.
Маючи етнічні риси, прадавні археологічні культури не дають проте підстав відносити їх до певного етносу; вони ще не досить виразні й здатні лише окреслити ядро. На власне етнічну належність вказують порівняно недавні історичні шари, на думку Бориса Рибакова, десь від XV ст. до н. е. Саме на цей період припадає перше суттєве відгалуження від індоєвропейського етнічного стовбура — виокремлення слов'ян. Воно пов'язано з двома археологічними культурами: комарівською і тшинецькою (XV—XII ст. до н. е.).
Наступні періоди чіткіше прив'язують археологічні культури до етносів, як і рельєфніше відтіняють особливості їх творення, зокрема формування культурної основи. Скажімо, слов'янський етнос формувався у кілька етапів і на кількох культурних основах. Один з них — лужицько-скіфський — охоплює чотири археологічні культури (лужицьку, чорноліську, білогрудівську та скіфську) і часовий проміжок від XI до ІІІ ст. до н. е.; другий, пов'язаний із виокремленням зі слов'янського масиву східного слов'янства, припадає на час існування зарубинецької та пшеворської культур (II ст. до н. е. — II ст. н. е.); третій — на період існування пшеворської та черняхівської культур (III—IV ст.); нарешті, четвертий, вузловий період творення українського етносу, охоплює кілька археологічних культур, що зароджувалися на слов'янському грунті: київську, празьку, пеньківську та колочинську. Він припадає на V—VII ст. н. е.
Такою є схематична основа етногенетичних процесів в Україні. Але щодо її етнічності, то вона набагато складніша й колоритніша, бо замішувалася не лише на розмаїтті археологічних культур слов'янської основи, а й на іншоетнічних субстратах. Аби уявити барвисту етнокультурну картину населення України кінця І тис. до н. е.— першої половини І тис. н. е., дамо докладнішу характеристику археологічних культур з огляду на їхню етнічну основу та етнографічну визначеність.
Розділ 1. Історія дослідження.
1.1 Вивчення зарубинецької культури Археологічна культура стародавнього населення, яке жило на ру-бежі нової ери в Середньому і Верхньому Подніпров'ї та Поліссі, відома під назвою зарубинецької. Це населення залишило невеликі городища і селища, грунтові могильники, так звані поля поховань.
: Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. В. В. Хвойка який виявив могильник з тілоспаленням поблизу с. Зару-бинці Переяслав-Хмельницького району Київської області (Хвойка, 1901). Від цього могильника дістали пізніше свою назву подібні пам ятки зазначеної вище території. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвой-ка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки, Киилів.
Важливе значення для вивчення зарубинецької культури мали роз-копки великого могильника, розташованого на околиці Києва, у с. Корчу-ватому, проведені в 1940—1941 рр. (Самойловский, 1959).
У післявоєнні роки вивченню пам'яток зарубинецької культури знач-ну увагу приділяли археологи України, Росії, Білорусії. У Середньому Придніпров'ї досліджувалися поселення в Києві, поблизу сіл Пирогів, Великі Дмитровичі, Зарубинці, в околицях м. Канева, побли-зу сіл Сахнівка, Межиріч, Лютіж та інших, могильники неподалік від сіл Суботів, Пирогів, Хотянівка (розкопки Є. В. Махно, В. И. Довженка, Н. В."Лінки, Є. В." Максимова, В. І. Бідзілі, Г. М. Шовкопляс, А. І. Куби-шева та ін.).
Загальне уявлення про заселення Середнього Придніпров'я заруби-нецькими племенами дають матеріали до археологічної карти, складеної в 1959 р. Тут позначено понад 60 пам'яток зарубинецької культури (Мах-но, Самойловский, 1959).[ 1:11] .
На території Верхнього Придніпров'я, між гирлами Березини та Сожу, на початку 50-х років були виявлені численні зарубинецькі па-м'ятки. На поселенні і могильнику поблизу с. Чаплин були проведені великі розкопки, які дали багато цікавих матеріалів (Третьяков, 1959; Кухаренко, 1959; Поболь, 1971, 1973).
Тоді ж розпочалися дослідження зарубинецьких поселень і могиль-ників на берегах Прип'яті (Ю. В. Кухаренко, К. В. Каспарова), під час яких було виявлено близько 40 пам'яток. Розкопками було повністю до-сліджено могильники Велемічі І та II, значні роботи проведено на мо-гильниках
