Нещодавно зарубинецькі пам'ятки в басейні Південного Бугу, а та-кож Дністра розкопувались П. І. Хавлюком, В. Д. Бараном, В. М. Циги-ликом та ін. [ 2: 243] .Виявлені тут матеріали (поселення Мар'янівка, могильник Рахни, поселення Ремезівці) належать до пізніх проявів зарубинецької культури.

Висвітленню зарубинецької культури присвячена значна наукова література. Проте серед дослідників немає ще єдиної думки про час по-яви та зникнення цієї культури, її етнічну приналежність, зв'язки з попе-редніми і наступними культурами східнослов'янської території.

Перший дослідник зарубинецьких пам'яток В. В. Хвойка вважав їхслов'янськими, місцевими за своїм походженням. На його думку, вони являли собою проміжну ланку між пам'ятками ранішої скіфської доби і пізнішої черняхівської культури (Хвойка, 1913).

До думки В. В. Хвойки про слов'янську приналежність зарубинець-кої культури та про її автохтонне походження приєдналися А. О. Спіцин, ' М. Ф. Біляшевський та ін. Проти неї виступили західноєвропейські до-слідники. Німецькі археологи П. Рейнеке і К. Такенберг оголосили зару-бинецькі пам'ятки приналежними германським племенам, що з'явилися на Подніпров'ї внаслідок переселення. Французький вчений Ж- Дешелет вважав Зарубинці кельтською пам'яткою. Ці припущення лишились не доведеними.

Більшість вчених поділяє точку зору В. В. Хвойки про належність зарубинецької культури місцевим давньослов'янським пле-менам, проте серед них немає єдиного погляду щодо генетичної основи зарубинецької культури. Основу зарубинецької культури вбачають у під-гірцівсько-милоградських пам'ятках, поширених у прип'ятському Поліссі та нижній течії Сожу і Десни (Даниленко, 1953; Поболь, 1960), у пам'ят-ках пізньоскіфського часу північної смуги правобережного Лісостепу (Тереножкін, 1961; 1961 а). Вважають, що зарубинецька культура має не одне, а три джерела: місцеву культуру скіфського часу лісостепової пра-вобережної смуги' України та елементи прип'ятсько-поліської і латенської культур (Махно, 1955). П. М. Третьяков припускає, що в утворенні зару-бинецької культури чималу роль, крім місцевої основи, відіграли куль-турно-етнічні елементи західного походження, які сягають аж до доби пізньої бронзи (Третьяков, 1958; 1964; 1966). Проте і тепер існує точка зору про прийшлий характер зарубинецької культури. її дотримувався польський вчений И. Костшевський (Козігге-дазкі, 1939—1948), а також деякі дослідники, які твердять, що зарубинецька культура міс-цевих коренів на Придніпров'ї не має, а з'явилася внаслідок міграції венедських (Кухаренко, 1960; Мачинський, 1966 та. ін.) або балтських (Сєдов, 1967) племен, які спочатку осіли в західних районах прип'ят-ського Полісся та Волині, а потім переселилися в Придніпров'я.

Територія поширення. Пам'ятки раннього, а також пізнього етапів зарубинецької культури поширені на території Середнього та Верхнього Придніпров'я (Кухаренко, 1964)[2: 245] .. Північною межею зарубинецької куль-тури є притоки Дніпра — Прип'ять, Сож, Десна; південною — Рось,Тясмин.[8] .

"Зарубинецькі матеріали засвідчені також на середній та верхній те-чії Південного Бугу, на Нижньому Подніпров'ї в комплексах пізньоскіф-ських городищ, що свідчать про проникнення цієї культури на південь.

1.2 Основні пам'ятки На. території. Середнього Придніпров'я відомо більше 90 поселень і понад 20 могильників зарубинецької культури. Кожного року дослід-ники відкривають нові пам'ятки, отже загальна кількість їх більша за-фіксованої археологами. Наводимо опис пам'яток, на яких провадилися значні археологічні дослідження. Результати їх важливі для розуміння зарубинецької культури.

Городище Пилипенкова Гора в м. Каневі розташоване на високій кручі корінного правого берега Дніпра. Досліджувалось у 1948 р. В. А. Бо-гусевичем та у 1966—1971 рр. Є. В. Максимовим (Богусевич, Линка, 1959; Максимов, 1971). Укріплення являли собою систему валів та ровів, * а також ескарпів, які оточували заселену вершину горба. Розкопками виявлено залишки 40 жител площею 12—20 я2 кожне та понад 100 пов'я-заних з житлами господарських ям-погребів, глибиною, в середньому, 1 м. Розташовані вони на відстані до 5 ж одне від одного групами по 8—12 жител, що утворюють кола. Житла мали горизонтальну утрамбо-вану долівку, опущену на глибину 0,2—0,5 м від рівня материкового грунту, отже за конструкцією вони були не наземними, а заглибленими, що робило їх більш капітальними при наявності легких вертикальних глиняно-каркасних стін. У центральній частині кожного житла розміщу-валося вогнище простої будови. Це була глиняна вимазка — черінь на земляній долівці, обложена каменями, з невеликою привогнищевою ямою. Біля жител існували вогнища з кам'яними черінями, призначені для теплої пори року. Як показали розкопки та магнітометрична роз-відка, вся обмежена укріпленнями площа (понад 15 000 м2) була забу-дована і тут могли розміститися до 150 жител, значна частина яких існу-вала одночасно. Отже на городищі проживало кілька сот осіб, це був один з найбільших центрів зарубинецької осілості на Середньому При-дніпров'ї. На околиці городища знайдено залишки горнів та скупчення шлаків, що свідчать про обробку тут заліза. У житлах та ямах-погребах трапилось понад 20 000 уламків кераміки. Кераміка з Пилипенкової Гори поділяється на кілька груп: посуд з лощеною поверхнею (до 20% усіх знахідок) — миски, кухлі з невеликою кільцевою ручкою, горщики; про-стий кухонний посуд з рівною шершавою поверхнею (40%) —горщики, плоскі диски-сковорідкм, конічні кришки з пустотілою ручкою, корчаги. Трапляються також корчаги з горбкуватою («хропуватою») поверхнею. На поселенні знайдено багато (до 10%) уламків привозних античних ам-фор, які датуються -ПІ—І ст. до н. є.— І ст. н. є., та фрагменти давньо-грецького столового посуду цього ж часу.[1: 12] .

Важливими знахідками є уламки кам'яних зернотерок, залізний рибальський гарпун, .глиняні грузила для ткацького верстата, глиняні прясла, залізні ножі, шила та серпи, кілька десятків глиняних бронзопла-вильних тиглів, бронзові застібки-фібули середньолатенської конструкції II—І ст. до н. є., невеликі бронзові круглі дзеркала, браслети, каблучки, голки, намистини, бронзова понтійська