У заключну пору цього періоду деякі з цих поселень стають городи-щами, захищеними земляними валами та ровами.

До третьої групи належать поселення, розташовані в річкових за-плавах (Лютіж, Оболонь, Таценки та ін.), початок існування їх припадає на кінець І ст. до н. є.— рубіж нашої ери.

Важливою ознакою розселення зарубинецьких племен в області Се-реднього Подніпров'я є розташування поселень в басейнах великих річокта їх приток.

Цікавою особливістю розміщення зарубинецьких поселень, яка від-биває соціальний устрій зарубинецького суспільства, є розташування поселень гніздами. Одне з таких гнізд (на Середньому Подніпров'ї) ви-явлене на території сучасного Києва, друге — поблизу Канева. В межах Києва відомі зарубинецькі поселення на Юрковиці, Киселівці, на Печер-ську, Лук'янівці, в районі Львівської площі, по,берегах Либеді та в гирлі цієї річки — в районі колишнього с. Корчуватого, на Оболоні, в гирлі р. Віти та ін. В околицях Канева та в самому місті виявлено поселення поблизу сіл Бучаки, Студенець, Селище, на Пилипенковій Горі, на горі Моековці^поблизу сіл Пекарі, Хмільна, Гришинці, Питальники, Тростя-нець. Усі поселення одного «гнізда» були розташовані на незначній від-далі одне від одного. Кожне гніздо займало вздовж течії річки невели-кий простір довжиною 15—20 км, мабуть, утворюючи ядро племені.[1: 16].

Зарубинецькі поселення були невеликими за площею — від 0,5 до 2 га. На території Середнього Подніпров'я одним з найповніше досліджет них поселень є Пилипенкова Гора, де на одному з розкопів розміром до 3000 м2 виявлено залишки 38 жител. На всьому цьому поселенні площеюблизько 1,5 га могло бути до 150 жител, з яких, імовірно, половина були одночасними.

У Верхньому Придніпров'ї розкопане поселення поблизу с. Чаплт' Гомельської області, Білорусії, (Третьяков, 1959). Воно займало площу п над 0,5 га, на якій виявлено залишки 25—30 синхронних жител.[6: 200] .

На основі цих даних, можна припустити, що подібні зарубинецм подніпровські поселення були невеликими селищами, на яких проживало до кілька сот чоловік (у кожному житлі — по 3—5 чоловік, отже, на Пи-липенковій Горі до 200—400 осіб).

Житла являли собою прямокутні, трохи заглиблені в грунт (до 0,5 м) споруди. Стінки їх будувалися з прутів, обмазаних глиною. Житла іншої конструкції, наприклад зрубні, відомі як виняток. Площа будівель різ-на — від 9 до 24 лі2. Житла мали глиняні вогнища, збудовані безпосеред-ньо на долівці. Поблизу жител споруджувалися літні кам'яні вогнища, викопувалися господарські ями грушовидної або циліндричної форми. Житла на площі поселення розміщувалися гніздами (Пилипенкова Гора) або рядами (Великі Дмитровичі).

2.2 Обряд поховання Могильники зарубинецької культури розташовані недалеко від поселень, у схожих топографічних умовах. Могильники не мають тепер зовнішніх ознак (тому вони і одержали назву полів похо-вань). У давнину над могилами якісь ознаки були, можливо, дерев'яні, оскільки інколи помітні ямки від стовпів. Найбільші могильники займали площу 2—5 тис. лі2, містили кілька сот поховань. Проте відомі і поодино-кі зарубинецькі поховання.

Відмітною рисою обряду поховання є кремація. Спалення померлого здійснювалося поза могилою. Могили були неглибокі — 0,2—0,8 м від поверхні. Розміри і ф'фма могильних ям залежали від способу похован-ня: ургтові похованші вміщували в невеликі ями діаметром 0,5—1 м, безурнові — у видовжені овальні або прямокутні ями розмірами 0,бХ XI,5—2 м. У них перепалені кістки зсипалися просто на дно могильної ями (та?чх поховань найбільше). У могилу звичайно клали речі: дві-три лощені посудини — горщик, миску, кухоль, а також предмети особистого убору — фібули, шпильки, намиста, персні, браслети тощо, м'ясну їжу, про що свідчать кістки домашніх тварин — бика, свині, вівці чи кози. [7] . Предметів озброєння в могилах звичайно не буває. Інколи трапляються безінвентарні тілоспалення.

Іноді померлих ховали за обрядом тілопокладення, проте такі моги-ли, як правило, нечисленні. Зрідка трапляються кенотафи — могили, які і містили тільки інвентар.[6: 203] .

Слід зазначити, що могильники Середнього Подніпров'я відрізня-ються від зарубинецьких поховань, відомих на берегах Прип'яті та Верх- " нього Дніпра. В могильниках Середнього Подніпров'я більший процент урнових поховань та тілопокладень, значно частіше трапляються залиш-ки ритуальної їжі.

Ці особливості виниклії під впливом культури племен лісостепового Подніпров'я, які жили тут у попередній, пізньоскіфський час, 'оскільки вони характерні і для їх могильників

2.3 Інвентар На поселеннях зарубинецької культури знайдено різні за--пні знаряддя праці.

Про існування місцевої металургії свідчать залізоплавильні горни, в яких добувалося з болотної руди залізо. Невеликі за розмірами горни робили з глини і мали заглиблену в землю толочну частину. Верхні ко-лошникові частини горнів виступали над поверхнею грунту. Залізо в не-великій кількості могли виробляти майже на кожному низинному посе-ленні, проте існували і досить значні центри залізоробного ремесла, такі як у с. Лютіж. З сільським господарством пов'язані невеликі серпи з бо-ковою ручкою.

Уламки ножів з горбатою спинкою, а також з прямою спинкою зу-стрічались на кожному поселенні, інколи і в похованнях.

Рідкою знахідкою є сокири латенського типу з прямокутним у пере-різі обухом. Втулки для держаків у цих сокир зроблені зверху, тому ру-ків'я у них колінчастої форми. Такі сокири-кельти відомі також з пам'я-ток латенської культури Центральної Європи. Трапляються йа поселеннях невеликі шила, чотиригранні або круглі в перерізі. Відомі великі залізні голки, які разом з шилами служили для пошиття шкіряного одягу та взуття. Знайдено фрагменти невеликих туалетних