Жінки в історії України

Богиня сцени

У книзі «Повернення мадам Баттерфляй в рідне гніз-до Торре дель Лаго» Р. Кортопассі пише: «У перші де-сятиріччя XX століття на оперних сценах світу царюва-ли чотири особи чоловічої статі — Баттістіні, Тітта Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати поруч із ними. Нею була Соло-мія Крушельницька. Однак у порівнянні з уславленими колегами як особистість вона виявилася набагато ви-щою».

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872 року в селі Білявинцях (тепер Бучацького району Тернопільської області) в родині священика. Вона зро-зуміла свій жагучий потяг до пісні, коли їй виповнилось десять років. Здавалося, "життя вона любить тільки тому, Що в ньому можна було співати. Бере участь у хорах і виставах аматорських театрів у рідному селі, І перший в одинадцять років «прилюдний виступ у хорі «Руської бесіди» в Тернополі.

«У шістнадцять років Соломія була високою, струн-кою дівчиною з довгими русявими косами, її величезні сіро-зелені очі мрійливо дивилися на світ, а характер виробився твердий і спокійний. Завжди зі смаком одяг-нена,, з м'якими неквапливими рухами, лагідна у по-водженні, вона справляла враження «добре вихованої, інтелігентної панночки»,—такою постає перед нами юна Крушельницька у книзі Валерії Врублевської «Соломія Крушельницька».

У 1893 році Соломія закінчила Львівську консерва-торію. їй було вручено диплом з відзнакою і медаль. В дипломі зазначалося: «...Має всі дані, щоб стати окра-сою навіть першорядної сцени. Обширної скалі дзвін-кий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверх-ність, сценічна постава, словом, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучність».

Львівський оперний театр відразу запрошує молоду співачку на сцену. Цього ж року успішно дебютувала

у Львові в опері «Фаворитка» Г. Доніцетті, а потім у «Сільській честі» Масканьї.

Восени 1893 року Соломія поїздом Львів—Відень—Мілан вирушила до Італії, їхала тільки вчитися, а на-справді зв'язувала довічний вузол між своєю долею і цією країною. Вона вдосконалює своє мистецтво співу у професора Фаусти Креслі в Мілані. Контракт з Львів-ською оперою продовжується. В наступному році співає там в операх «Фауст», «Аїда», «Трубодур», «Бал-маска-рад», «Африканка», «Галька», «Страшний двір». Кру-шельницька настільки завоювала симпатії львівської публіки, що дирекція повторно запрошує її на гастролі. Успіх швидко приходить до неї і в Італії.

Життя переповнене нервовим напруженням і пра-цею. Працею наполегливою, запеклою. Вправи і репе-тиції, репетиції і вправи, заучування і переучування тек-стів, вивчення мов. Вона була вольовою людиною. Му-сила нею бути, оскільки воля для неї -— джерело і умова творчості. Відмовляла собі багато в чому заради високої мети — нести людям найвитоншене духовне світло.

Крушельницька знову у Львові. Потім тримісячні студії у Відні у професора Генсбахера. Ангажемент у Кракові: співає в операх «Дочка кардинала», «Трубо-дур», «Бал-маскарад», «Лоенгрін».

Гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті. В Одесі виконувала головні партії в операх «Трубодур», «Отел-ло», «Джоконда», «Донька кардинала», «Тангейзер», співала разом із тенором Ван-Дейком.

П'ять місяців триває в 1897 році тріумф української співачки в Південній Америці. Гастролі закінчилися ве-ликим бенефісом. За чилійським звичаєм на знак найви-щої пошани і -почестей в театрі випустили білих голубів. Критики писали про той період її творчості: «...її незрівняної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже в три октави було унікальним явищем в світо-вому оперному мистецтві».

В історії світового оперного мистецтва Крушель-ницька посідає особливе місце ще й тому, що вона не тільки була всебічно обдарована й освічена, сповнена артистичного чуття і шляхетності, а розмовляла і спі-вала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською, іспанською мовами.

У 1898 році співачка запрошена до Варшавського Великого театру. Преса детально інформує глядача про її успіхи, часом дивуючись швидкому здобуттю Соло-мією такої слави. Увесь її шлях, ту виснажену щоден-ну працю, якою були заповнені цілі роки, бачили тільки найдосвідченіші, визнання і перемоги були у всіх на очах. Газети захоплено сповіщають: «На очах тисяч гля-дачів творилося мистецьке чудо. До рідкісних явищ історії опери належить швидке здобуття Тріумфів п. Со-ломією Крушельницькою. Молода артистка, маючи заледве п'ять років праці в театрі, здобула варшавський терен так, що важко знайти подібний приклад в історії. Здобути ці успіхи допомогли їй численні помічники, ім'я яким — талант, висока музикальність, сильний сопрано-вий голос, сценічний темперамент, жіночий чар...»

За період праці на сцені Варшавського театру Кру-шельницька не тільки ствердилася як самобутня артис-тична сила, але й зробила певний вплив на культурне життя варшав'ян, її поява на польській сцені викликала пожвавлення у всіх його духовних сферах. Видатний польський письменник Болеслав Прус писав: «Кру-шельницька відкрила нам усе суспільне життя, нашу темноту, нужду та бездіяльність. Будь-що-будь, електро-літ не наробив у Варшаві стільки галасу, як панна Крушельницька в ролі Графиш» (опера Монюшка).

Між тим, слава Соломії поширилася і на Східну Ук-раїну. Микола Лисенко надзвичайно зацікавився особою артистки. Соломія у свою чергу цінувала Лисенка над усіх композиторів. Ще навчаючись в Мілані, вона про-сить, щоб їй переслали його нові композиції, бо хоче їх співати на концертах, присвячених Т. Шевченкові. Ціл-ком природно, що композитор і співачка почали листу-ватися. Згодом Микола Віталійович вишле до Варшави в дар Соломії три своїх твори — «Хіба тільки рожам цвісти», «Не забудь юних днів», «Я вірю в красу».

В цей найкращий період своєї діяльності Соломія щороку виїжджала до Петербурга. Знайомство з росій-ською оперою вона почала з «Євгенія