Онєгіна» Чайковського. Образ Татьяни був їй зрозумілим і близьким. Росіяни визнали інтерпретацію образу Соломією. Ре-дакції газет отримували листи, в котрих глядачі розпо-відали про ту насолоду, яку вони мали, слідкуючи за «майстерною грою пані Крушельницької в «Євгенії Онєгіні». Вона успішно виступала в операх «Пікова дама», «Галька», «Аїда», «Бал-маскарад», «Кармен» та інш. Співає разом з Карузо і Баттістіні.
У 1898 році з нагоди 25-річної літературної діяль-ності Івана Франка Соломія Крушельницька передає йому через відомого фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка ріг достатку. Велика дружба єднає її з революціонером, ученим і письменником. Франко, який почав розчаровуватися в рухові радикалів, часом жа-лівся їй, що по смерті Маркса і Енгельса соціальній демократії бракує відповідних могутніх мислителів. Соломія обережно закидала, що Каутський інакше тлу-мачить марксизм. Франко починав сердитися:—
Каутський! Це плоский доктринер! Йому, крім легкості пера і пихатності, властивої усім доктринерам, бракує всього, що мусить мати людина, яка торує дорогу трудящому людові.
Якщо підходити до цієї дискусії з сьогоднішніх по-зицій, то далі дивилася Соломія. Серед факторів, що формували демократичний світогляд артистки, чи не найважливіше місце належить світовій літературі. Шев-ченко, Ібсен, Гоголь, Короленко, Толстой, Достоєвський, Герцен, Саккетті,—останнього вважає за необхідне пе-рекласти на українську мову.
Важко переоцінити в житті Крушельницької роль Михайла Павлика. Він не тільки часто листується з нею, а й висилає книги. Вона ділиться з ним про прочитане. її оцінки точні і правдиві: «Короленко мені страх до вподоби! Як він кожну річ подає правдиво та викінчує артистично свої твори». Про «Братів Карамазових» вона, як характерно для неї, не розписує, а весь зміст своїх вражень вкладає в одне речення: «Я ту книжку прочи-тала, і страх як вона мене рознервувала, бо прекрасна».
Соломія Крушельницька всією душею бажала куль-турного розвитку своєму народові, мріяла про створен-ня української опери. Заробляла гроші на будівлю ук-раїнського університету і театру у Львові. В сольних концертах завжди виконувала українські народні пісні і твори українських композиторів. Була неперевершеною інтерпретаторкою пісень і романсів М. Лисенка. Майже щороку брала участь у вшануванні пам'яті Т. Шевчен-ка, приїздила для цього до Львова з-за кордону. Україн-ським журналам і газетам надавала матеріальну поміч.
Народ по-справжньому пишався своєю дочкою, як тією музичною силою, яку породила українська земля. Павлик — її палкий прихильник таланту — так писав до Драгоманова: «Та зверніть Ви увагу на ту людину, котра гаряче бажає познайомитися з Вами і служити нашій справі. Окрім величезного артистичного таланту... це дійсно чудо якесь між русинками. В Львові я переко-нався, що вона вже тепер здобула собі благодатний культурний вплив на русинів загалом, і то в поступо-вому, майже радикальному напрямку, і чим більше ми попрацюємо над її духовним розвитком, тим більшим той вплив буде. Ось де наш інтерес. Вірте мені, що та молода людина відіграє велику роль між русинами, коли ще не далі. Вона є величезна психологічна сила. Я щось таке бачу вперше в житті».
З кожним роком голос Крушельвицької приносив їй гучні перемоги на оперних сценах світу. І не лише голос, а й зворушливе авторське мистецтво, з допомогою якого вона створила низку образів в операх Ріхарда Вагнера — від Валькірії до інших його героїнь, Альфредо Каталані, Джакомо Пуччіні та багато інших.
З образом Баттерфляй пов'язана широко відома по-дія. Уперше оперу було поставлено в Мілані, і головну роль виконувала блискуче сопрано Розіна Сторкіо, але вона з тріском провалилася. Це був страшний удар, тим більш жорстокий, що композитор, поглинутий лю-бов'ю до образу ніжної японки, був абсолютно впевнений у перемозі. Пуччіні страждав, тому що для митця нема більших мук, ніж вирок несправедливого суду. А він вірив у свою оперу, він вважав «Мадам Баттерфляй» своїм кращим твором.
Композитор відправився до Крушельницької і ска-зав: «Тільки ти можеш виконати роль Баттерфляй. Про-хаю тебе погодитися». Соломія була приголомшена. У багатьох глядачів звучить у вухах незабутній бойовий клич Валькірії, що з дивовижною силою зривався з її уст; в інших вона стояла перед очима в подобі Ельзи Брабантської в пишному вбранні. Чи вдасться їй стати мініатюрною лялькою? Та як сказати «ні» самому Пуччіні, її великому другові, що звернувся до неї.
А відомий композитор знав її здатність до перевті-лення, проникнення в суть образу, вірив у її дивовижну майстерність.
Соломія «відкрила» Баттерфляй. В її інтерпретації страждання маленької жінки виражали біль усіх пок-ривджених жертв. У мелодійному, плавному речитативі відлунням всесвітньої драми відгукнулась скорбота істоти, якій свавілля інших надало сили й величі. Зал бурхливо вітав співачку...
Сто разів Соломія виконувала роль Баттерфляй, а після сотої вистави прийшла до Пуччіні і повідомила. що припиняє її. Вона мала право зробити це з спокій-ною совістю, адже в той час увесь світ остаточно визнав шедевр Пуччіні.
Героїчні і трагічні ролі, які грала Соломія, мали багато від неї самої. Американський критик Дюваль, зга-дуючи образи Саломеї і Електри, створені артисткою, і називаючи її найвидатнішим сопрано, писав, що Крушельницька наділила обох цих сумних героїнь своїм невичерпним темпераментом, позначила їх точними рисами власної особи в такій мірі, що обидві вони лишилися до цього часу недосяжними зразками.
Найбільші театри світу сперечаються за право прий-мати у себе видатну артистку. Дебют і гастролі в Бу-енос-Айресі, дебют у «Ла Скала», гастролі в Єгипті разом із Пуччіні, знову Мілан...
Різким контрастом у порівнянні з музичними обра-зами, створеними композиторами «італійської школи» — Понкьєллі, Бойто, Каталані, Масканьї