Кобринської — «Задля кусника хліба». З нього постає вражаюча без-помічність жіноцтва із священицької сім'ї, котра втра-тила главу—єдину економічну й духовну-опору. Голов-на постать твору — Галя — одна з шести сиріт по священику. Світ сприймається ЇЇ очима. Розумна і врод-лива, Галя, проте, глибоко нещасна. Відповідно до свого родинного виховання вона мріє вийти заміж за попови-ча, їй навіть учитель — «не рівня». Але попівські сини віддавали перевагу багатству, а не красі.— а який посаг мала вона, сирота? «В теперішніх часах любов,— мір-кує дівчина,— то не сама лиш ідеальна стріла Купідона, а потребує більше реальних підстав». Після тяжких, роз-чарувань Галя «задля кусника хліба» погоджується вийти за вчителя, якому не симпатизувала. Життя зай-шло в безвихідь.
Про успіх молодої письменниці довідався Іван Франко. Переказав, що рад би познайомитися з її творами. Наталія, не без страху, посилає йому обидва оповідання. Франко дав схвальну оцінку їм і 1884 році опублікував у «Зорі» оповідання «Задля кусника хліба». Це додало Кобринській відваги, і вона цілковито стає на літера-турний шлях.
Особисте знайомство письменниці з І. Франком і М. Павликом відбулося в Коломиї 1883 року на органі-зованому віденськими і львівськими студентами вічі.
Якщо Терлецький розбудив літературний талант Ко-бринської, то Франко відповідно спрямував його — на служіння народові. Домашня освіта не прищепила їй особливого національного чуття: батько, старший брат симпатизували модному тоді. серед західноукраїнського попівства «москвофільству». «Майже неймовірно,— від-значає письменниця,— що на дійсні національні інтере-си навів мене Іван Франко». В результаті вона «стала пізнавати, що лиш на національних підставах може під-нестися маса до загальної культури і цивілізації».
У Відні Кобринська слухала окремі лекції в універ-ситеті. Тут поглибила свої знання з європейської літера-тури. «Я через літературу,—наголошувала,—дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві — тож хотіла — і дру-гих повести за собою».
Повернувшись у 1884 році з Відня у Болехів, Коб-ринська відразу налагоджує широкі культурно-політич-ні зв'язки. Організовує в Станіславі «Товариство русь-ких жінок». На першому його засіданні був Франко.
З 1885 року письменниця веде інтенсивне листування з метою видавати український жіночий альманах. «Як-би-м зібрала усі написані в тій справі листи,— повідом-ляла вона Ганну Барвінок,— то чи не більшу вчинило би книжку, як тота, що гадаю видати». Від самого початку альманахом займався Франко: постачав Кобринській «адреси українок», рекомендував їхні твори, був редак-тором видання, опікувався його друком.
Альманах вийшов у Львові 1887 року під назвою «Перший вінок». На титулі стояли прізвища двох упо-рядників: Наталія Кобринська та Олена Пчілка.
Із публікаціями в «Першому вінку», крім Кобринської та Пчілки, виступили Ганна Барвінок, Олена Грицай, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Софія Окуневська, Анна Павлик, Климентина Попович, Михайлина Рошкевич, Людмила Старицька, молода Леся Українка, Ольга Франко та інші авторки. Такої письменницько-жіночої антології в Україні ще не було. Історична вар-тість «Першого вінка», писала письменниця, у тім, що «інтелігентна жінка наша почулася рівночасно русинкою і чоловіком, упімнулася о свої права національні і гро-мадські».
Відразу після виходу альманаху Кобринська їде з Софією Окуневською до Цюріха. Софія була двоюрід-ною сестрою письменниці, яка стала першою вітчизня-ною жінкою-вченим, славетним лікарем. Наділена тон-ким природним розумом, музично-літературним хистом (чудово грала на фортепіано, писала нишком літера-турні твори, захоплювалась феміністичним рухом), вона, хоч і на десять років молодша від Наталії, була для неї найпершою повірницею дум і поривань.
У Цюріху разом із Софією Кобринська відвідувала в університеті лекції німецького економіста, автора пра-ці «Демократія і соціалізм» Ю. Пляттера, «котрий тоді якраз викладав прокомуністичні ідеї». Познайомилася з одним із зачинателів польського соціалістичного руху Б. Лімановським їздила до Женеви на зустріч з М.Драгомановим.
У 1896 році в третій і останній книзі «Наша-доля» письменниця надрукує свої некрологи «Фрідріх Енгельс» і «Михайло Драгоманов», а в 1905 році М. Павлик ви-дасть книжку «Переписка Михайла Драгоманова з Наталією Кобринською». Листовно зв'язавшись із відомим німецьким марксистом Августом Бабелем, вона домог-лася згоди на український переклад його праці «Жінка і соціалізм».
Клара Цеткін була інціаторкою заснування «інтер-національного свята жінки» — Восьме березня. Як і реш-та соціалісток Центральної і Західної Європи, вона твердила, що не слід відокремлювати жіночого питання, бо й немає такого окремого питання,—другорядна роль жінки у суспільстві є лише віддзеркаленням від капіта-лістичної системи, тож варто змінити систему й автома-тично зміниться становище жінки в суспільстві.
В полеміку з Кларою Цеткін заходила Наталія Коб-ринська. Вона запитувала: в чому ви бачите гарантію того, що цей патріархальний визисник, патер фаміліас, одразу змінить своє ставлення до дружини лише через те, що настав соціалізм? Письменниця була першою жінкою в світі, яка наголошувала, що вирішення соці-альних проблем, запровадження соціалізму як такого не розв'яже жіночого питання, що другорядна роль жінок і особливо подвійний визиск їх (праця в хаті й поза ха-тою) триватиме й тоді, коли буде повний соціалізм.
Життя показало, що Кобринська не помилилася. Подвійне навантаження завдало великого лиха жінкам у Радянському Союзів В жодному суспільстві ще не було таких перепрацьованих, змучених і незадоволених жит-тям представниць «прекрасної статі», як в нашому.
Культурним взаєминам письменниці з провінційного Болехова, де вона жила, може позаздрити не один сто-личний літератор. У її хаті днями, тижнями гостювали Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська, Іван Франко і його сім'я, Михайло Павлик та Олександр Кониський, Денис Лукінович і чеський етнограф та фольклорист Францішек Ржегорж. В серпні 1899 року Кобринська разом з Кобилянською побувала на XI археологічному з'їзді в Києві. Була гостею Олени