Близькі види тварин об’єднують у рід, близькі роди – у родину. Родини об’єднують у ряд, а ряди в клас. Найбільша група тварин тип. Він об’єднує кілька класів. Наприклад, прудка і живородна ящірка – два різних види, що належать до одного роду. Ця ящірки входять в одну родину, а разом із родинами ін. ящірок та змій вони об’єднані в ряд лускатих. Цей ряд і споріднені з ним ряди крокодилів і черепах становлять клас плазунів. Усі плазуни, а також риби, земноводні, птахи і звірі належать до великої групи тварин – до типу хордових.

2. Теорія еволюції. Основні властивості організму.

Палеонтологічні відомості еволюції тваринного світу. Історичний розвиток тваринного світу від нижчих форм до вищих, тобто його еволюція, тривав понад тисячі мільйонів років. Людина, з’явившись близько мільйона років тому, не могла буди свідком зародження й розвитку сучасних груп тварин: усі вони виникли задовго до людини. Про те, як відбувалася еволюція, ми довідуємося, лише вивчаючи сучасних тварин і викопні рештки вимерлих організмів. Наука про вимерлі організми називається палеонтологією.

Глибина, на якій лежать викопні рештки, свідчить про ступінь їхньої давності: відбитки й окам’янілості давніших організмів лежать глибше, ніж рештки пізніше вимерлих тварин. Спеціалісти-палеонтологи за відбитками і навіть окремими кістками можуть відновити зовнішній вигляд тварини. Викопних решток тварин, що вимерли порівняно недавно, є багато, а відомості про зовнішній вигляд найдавніших організмів незначні.

Порівняльно-анатомічні відомості еволюції тваринного світу. Відновити вигляд найдавніших тварин допомагає порівняльна анатомія – наука, що порівнює будов у різних сучасних тварин. Наприклад, у кишковопорожнинних є джгутикові клітини. На підставі цього можна припустити, що предки сучасних кишковопорожнинних були колись одноклітинними і в загальних рисах нагадували сучасних джгутикових найпростіших. Членистоногі за своєю будовою подібні до морських кільчастих червів. Отож, про походження членистоногих від кільчастих червів свідчать не лише палеонтологічні дослідження, а й порівняльно-анатомічні.

3.Особливості анатомічної будови тваринної клітини.

Ембріологічні відомості. У деяких випадках, коли зіставлення будови дорослих тварин не дає бажаних наслідків, про походження виду можна дізнатися, порівнюючи личинки різних групи тварин або вивчаючи їхній зародковий розвиток. У зародків наземних хребетних тварин є з’яброві щілини, і це доводить їхнє походження від рибоподібних предків, які жили в воді.

Отже, наука про індивідуальний розвиток тварин з яйця – ембріологія – також допомагає дослідити історичне становлення тваринного світу.

Дані палеонтології, порівняльної анатомії та ембріології є доказом еволюційного розвитку тварин і дають змогу простежити за окремими етапами цього складного й тривалого процесу.

Жан Батіст Ламарк – творець першої еволюційної теорії. На відміну від своїх попередників, Ламарк розробив цілісну теорію про історичний розвиток тварин і рослин. Йому наука зобов’язана й тим, що він ввів такі терміни, як біологія і зоологія безхребетних.

Ламарк цікавився фізикою, хімією, метеорологією, мінералогією, геологією, палеонтологією. В молоді роки він працював як талановитий ботанік, а в зрілому віці став відомим зоологом, засновником зоології безхребетних. Широка обізнаність із загально природничим питанням допомогла Ламарку розв’язати ряд важливих положень біології.

Основний твір Ламарка “Філософія зоології” є визначним теоретичним узагальненням біологічних знань початку ХІХ ст. Тут Ламарк розробляє основи природної системи тварин і вперше обґрунтовує цілісну теорію еволюції органічного світу, поступального історичного розвитку рослин і тварин Ламарк вважав, що природо-дослідник повинен вивчати явища природи у їх взаємозв’язку, розкривати причини, шляхи й закономірності прогресивного розвитку органічного світу, ускладнення живих істот.

Але передові ідеї Ламарка не визнавались офіційною наукою того часу. В період розгулу реакції у Франції його книга зазнавала різких нападок, критики, а самого автора називали безплідним мрійником. Тому геніальна думка Ламарка про історичний розвиток природи була по суті забута. Лише через півстоліття інтерес до теорії еволюції Ламарка відновився в зв’язку з великим поширенням вчення Ч.Дарвіна.

Ламарк підкреслював, що живі істоти якісно відрізняються від неживої природи. В той же самий час він розвивав думку про те, що організми могли з’явитись з неживої матерії шляхом самозародження: під впливом тепла, світла, електрики, вологи відбулося спонтанне зародження найпростіших живих істот. Відмінною рисою останніх від вважав живлення, необхідне для відновлення втрат і вироблення власної субстанції організму, органічні рухи (тобто обмін речовин), ріст, розмноження, подразливість. Через розмноження і смерть здійснюється зміна поколінь, спадкоємність між ними і прогресивний розвиток організмів. На думку Ламарка, нижчі, простіші форми зародились порівняно недавно і в своєму розвитку ще не досягли рівня високоорганізованих істот.

Основними і прогресивними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Клітина як елементарна жива система лежить в основі будови і розвитку рослинних і тваринних організмів земної кулі. Це найменша одиниця організму, межа його подільності, що поділена життям і всіма головними властивостями цілого організму. Клітина – найпростіша жива система, здатна до самооновлення, саморегуляції і само відтворення. За кількістю, клітин, що входять до складу організмів, останні поділяються на одноклітинні і багатоклітинні.

Одноклітинні організми складаються лише з однієї клітини, яка і здійснює всі необхідні життєві функції і процеси. Прикладами одноклітинних організмів є бактерії, найпростіші (інфузорія, амеба, мікроцистис). Тіло багатоклітинних організмів складається з сукупності багатьох клітин, групи яких спеціалізуються на виконанні певних функцій, утворюючи тканини. Уявлення про особливості будови і розподіл функцій між клітинами в багатоклітинному організмі дають такі тканини. Як