Окрім візитів, від американського Конгресу на адресу України надійшла Резолюція із закликом провести демократичні вибори до парламенту, прийнята 19 березня Палатою представників майже одностайно (480 депутатів проти одного) та у відносно короткі терміни (7 тижнів). Характерним було те, що резолюція була прийнята ще до того, як вибори в Україні відбулися. Тому деякі українські посадові особи розглядали її як ультиматум, поставлений перед Україною. У відповідь на резолюцію Л.Кучма висловив своє обурення з приводу її прийняття та назвав її "безпрецедентною".    

Перше місце за пропорційними списками блоку В.Ющенка, здобуте у ході парламентських виборів, справило на США в цілому позитивне враження. Ще в листопаді 2001 року, до офіційного початку передвиборчої кампанії, В.Ющенко здійснив поїздку до Вашингтона, де зустрівся із заступником держсекретаря Армітаджем, спеціальним радником президента Д.Фрідом, рядом конгресменів та сенаторів. Цікаво, що в тому ж листопаді відбувся також візит до США діючого прем'єр-міністра А.Кінаха, одного з лідерів пропрезидентського блоку "За Єдину Україну". Після оголошення результатів виборів екс-прем'єра у американських ЗМІ було названо "новою людиною України" (The Wall Street Journal), а його перемогу розцінено як "крок України у напрямку Заходу" (The Washington Times) та успішне ствердження самого лідера як реального претендента на президентське крісло у 2004 році. Там же заявлялося, що "хоча Сполучені Штати не дійшли до того, щоб оскаржувати законність виборів, вони висловили свою стурбованість".   

Швидше за все, майбутнє відносин між Україною та США не позбавлене позитивних моментів. Врешті-решт, як заявляють деякі політики в США, Л.Кучма не уособлює Українську державу, а лише її представляє. На даний момент обговорюється питання надання Україні Сполученими Штатами статусу країни з ринковою. Це стане важливим кроком до довогоочікуваного набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі (СОТ). Очікується також зняття з України поправки Джексона-Веніка. Поправка, що була введена в 1974 році, застосовується до країн з неринковою економікою і пов'язує їхній торгівельний статус з відкритою еміграційною політикою. "Звіт про еміграційне законодавтво та політику", поданий Конгресу США американським президентом 18 січня 2002 року, позитивно оцінює досягнення України у сфері забезпечення свободи еміграції. За словами прем'єр-міністра А.Кінаха, Дж.Буш уже направив у Конгрес перелік країн, що включає і Україну, щодо яких він вважає необхідним відмінити дію даної поправки.    

листопада у Празі відбувся самміт країн-членів НАТО, де вирішувалося питання подальшого розширення альянсу. Україна висловлювала бажання бути присутньою на самміті. Наголошуючи на важливості отримання запрошення на нього, голова Атлантичної ради України В.Гречанінов заявив: "Зараз українська держава знову вирішує проблеми вибору стратегічних відносин: бути з НАТО або залишатися з Росією". Змінити такий вже традиційний підхід української зовнішньої політики міг би послідовний та наполегливий сигнал із Заходу про те, що самостійний "євроатлантичний" шлях у Європу за сприяння США для України ще не втрачено. Сигнал надійшов разом із запрошенням України до Празького самміту 14 травня.   

Україна відреагувала належним чином. Уже 23 травня Рада безпеки і оборони України зробила заяву про намір Києва вступати до НАТО у довгостроковій перспективі. У липні Леонід Кучма підписав відповідний указ, який повинен був підтвердити серйозність намірів України щодо євроатлантичної інтеграції. У країні влада стала ініціатором активної дискусії щодо необхідності орієнтації України на Захід, а передусім на вступ до НАТО та Європейського Союзу в більш далекій перспективі.   

Реакція Заходу була досить стриманою. Україні знову нагадали про необхідність проведення внутрішніх реформ, а новий виток "касетного скандалу" восени 2002 року призвів до підкреслено холодного ставлення до Кучми на Празькому саміті - аж до відмови лідерів США і Британії сидіти із ним поруч.   

4. "Іракгейт" - новий поворот в україно-американських відносинах   

Реалізації прозахідної орієнтації України може стати на заваді так званий "Іракгейт" - скандал, пов'язаний із серйозними звинуваченнями вищих державних чиновників України на чолі із її Президентом Леонідом Кучмою у постачанні радарних установок "Кольчуга" Іраку в обхід накладеним на цю країну санкціям ООН.    

Підозри про те, що Ірак все ж таки продовжує купувати зброю всупереч резолюції ООН №661, що накладає ембарго на продаж зброї та іншого військового обладнання режиму Саддама Хусейна, виникали давно. Однією із перших про те, що Україна може бути одним із продавців цієї зброї, написала Нью-Йорк Таймз ще 18 червня 2001. Обвинувачення стали більш конкретними та стали відомі деталі операції в кінці березня-на початку квітня, в період парламентських виборів завдяки плівкам колишнього співробітника Служби охорони Президента Миколи Мельниченка. У той час як американська преса була нещадною до українського президента, американські посадовці традиційно намагалися уникати відповідей на питання про майбутнє України в разі підтвердження обвинувачень або відповідали досить абстрактно.   

Офіційні обвинувачення проти Л.Кучми та його найближчого оточення з боку американської сторони надійшли у вересні, коли було підтверджено автентичність епізоду плівок М.Мельниченка від 10 червня 2000 року, під час якого український президент погодився на поставку Іраку радарних установок "Кольчуга" в обхід санкцій ООН. В результаті 24 вересня американський уряд заморозив пакет фінансової допомоги українському уряду на суму 55 млн. доларів. Цікаво, що у часі це