Реферат

на тему:

„ Києво-Печерська Лавра”

План.

Вступ.

Храм Успіння Божої Матері.

Літописання.

Татаро-монгольські нашестя.

Литовська експансія на Україні.

Настоятелі (священноархімандрити) Печерської Лаври.

Пожертвування Лаври.

Унікальний некрополь Лаври.

Найважчі часи в історії Лаври.

Лавра сьогодні.

Висновок.

Література.

Вступ.

На високих схилах правого берега Дніпра величається увінчана золотими куполами Успенська Києво-Печерська Лавра – уділ Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.

Древнє Передання Церкви говорить, що святий Апостол Андрій Первозванний, під час подорожі з християнською проповіддю в землі скіфів, благословив схили Дніпра. Він звернувся до своїх учнів зі словами: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить». Так разом з першими храмами Київської Русі лаврська обитель стала справдженням пророчих слів Апостола.

У 1051 р. в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого і митрополичого служіння святого Іларіона, Промислом Божим, почала своє існування Києво-Печерська Лавра. Божим велінням, що було дане духівникові преподобного Антонія ігумену Есфігменського монастиря Феоктисту на далекій Афонської Горі і благословенням самого преподобного Антонія була створена обитель, яка стала невичерпним джерелом благодатної молитви.

Незабаром високий духовний подвиг преподобного Антонія став широко відомим. До нього почали приходити за благословенням і духовними порадами городяни. Часто навідувались до печерного монастиря князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать. Їхнім коштом було споруджено наземний храм і келії, коли печери стали тісні для братії, кількість якої швидко збільшувалась. Сталося це близько 1062 р. Того року преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де перебував сорок років.

Після переведення преподобного Варлаама настоятелем до заснованого князем Ізяславом Свято-Димитріївського монастиря, преподобний Антоній благословляє на ігуменство преподобного Феодосія (†1074), як найсмиреннішого і найслухнянішого з братії. Коли в монастирі було майже 100 ченців, преподобний Феодосій відрядив одного з іноків у Константінополь до скопця Єфрема, щоб переписати Студійський устав і принести його до Києва. Завдання було виконане. У цей самий час до Києва прибув митрополит Георгій і з ним інок Студійського монастиря Михайло, який і передав монастирю чернечий устав. На основі цих двох варіантів і був укладений устав Печерського монастиря. Цей спільножительний устав згодом приймають усі монастирі Київської Русі.

1.Храм Успіння Божої Матері.

Важливою подією в житті Києво-Печерського монастиря стали закладення і будівництво храму Успіння Божої Матері. Церква створювалася 15 років грецькими архітекторами й іконописцями і була освячена в 1089 р. митрополитом Іоанном. У розписах храму брав участь преподобний Аліпій, який вважається родоначальником вітчизняного відмінного від грецького, іконописного мистецтва. 1091 р. у храмі було встановлено мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній похований в Ближніх печерах згідно з його заповітом.

Для зміцнення віри перших печерських іноків і на прикладі їхнього життя – для всієї Русі, яка не так давно прийняла Святе Хрещення, Господь явив у Лаврі безліч чудес і знамень. Сила подвигів і молитов преподобних печерських вражала їхніх сучасників і всі наступні покоління віруючих.

Ченці Києво-Печерської обителі, і насамперед самітники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це викликало в освічених і знатних людей інтерес до Лаври. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII ст. з числа його іноків у різні кінці Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Багато хто з печерських іноків ставали місіонерами і вирушали на проповідь християнства в ті області Русі, де населення сповідувало язичество. Так, преподобний Євстратій Посник 1096 р. був узятий у полон половцями, проданий іудеям і закатований за проповідь християнства; преподобного Кукшу та його учня Іоанна, які хрестили вятичів, також було замучено; преподобний Никон Сухий навернув до християнства одного із знатних половців з родинною. Часто проповіді ченців та їхні звернення до князів були спрямовані проти усобиць, що роздирали Київську Русь, вони закликали до збереження цілісності великокняжої влади та порядку успадкування князівського престолу представниками київської династії.

2. Літописання.

З Києво-Печерським монастирем пов'язане літописання. Першим відомим літописцем був преподобний Никон, ігумен Печерського монастиря. Автором Печерського літопису вважається преподобний Нестор Літописець, який близько 1113 р. закінчив свою геніальну «Повість временних літ». У першій чверті XIII ст. в монастирі було створено унікальний твір «Києво-Печерський Патерик», основу якого склали розповіді інока Полікарпа, а також послання Симона, єпископа Володимир-Суздальського.

Печерська обитель, яка відігравала значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, була духовним, соціальним, культурним і просвітницьким центром, і славилася не лише на Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах.

3. Татаро-монгольські нашестя.

З початку 40-х років XIII ст. і до початку XIV ст. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольського нашестя і разом з народом зазнавала бід. Золотоординські хани, які усвідомлювали значення Києва для східних слов'ян, усіляко перешкоджали відродженню міста. Від татарських набігів монастир, як і увесь Київ, дуже постраждав у 1399 р. і 1416 р. Джерел, що повідомляють про життя Лаври в цей період, збереглося мало. Завдяки тому, що Чингисхан і його спадкоємці, за особливостями свого вірування (вони шанували божества різних релігій), виявляли віротерпимість, є підстави вважати, що життя і богослужіння в монастирі не припинялися. Відомо, що в 1251, 1274 і 1277 рр. до Києва з Греції приїжджав митрополит Кирило. Він здійснив у Софійськом соборі хиротонії єпископів для Володимира-на-Клязьмі та Новгорода. 1284 р. митрополит Максим скликав Собор єпископів і пізніше сам висвячував єпископів.

Митрополит Макарій (Булгаков) вважає, що іноки жили не в самій