МАРКСИЗМ І РОСІЯ

Ось чому найбільшим парадоксом є той факт, що там, де Маркс менше всього сподівався, або, точніше, зовсім не сподівався - в селян-ській Росії, яку сам Ленін розглядав, як одну із найбільш відсталих країн Європи, марксизм знайшов свою "батьківщину". Не меншим парадо-ксом є ще той факт, що російські большевики-марксисти скопіюва-ли й прийняли догму цієї утопії без жодного застереження та засто-сували її силою жахливого терору на практиці. Для них марксизм став непорушною офіційною ідеологією, а "Комуністичний Маніфест" альфою і омегою мудрости. На цьому місці варто підкреслити, що в Східній (не російській) Європі домінувала на той час теорія, що соція-льно-економічне життя країни мусить бути побудоване на сильних ос-новах приватного землевласництва, опертого на працьовитих та енер-гійних хліборобів, і кооперативної системи для бідних. Слід також пам'ятати, що в Росії земля ніколи не була власністю селян. Вона належала т.зв. "общині" ("міру"). Прихильники тієї систе-ми були "народники" - "слов'янофіли", які свято вірили, що РРосія піде своїм власним шляхом, оминувши т.зв. "безбожний" капіталізм Заходу. Ідеологія народників стояла в прямому конфлікті з російськими догма-тиками марксизму. Однак большевики, хоч і таврували народників сло-вами Леніна як "найлютіших ворогів народу", були свідомі того, що зе-мля для селян була питанням "життя і смерти". Отже стояло настирли-ве питання: як бути? Розподілити землю між селянами - це був би "реа-кційний крок", який суперечив марксовій догмі, але в той же час боль-шевики добре знали, що відмова селянам у цьому поверне їх, як гово-рив Ленін, у табір "контрреволюції"", що означало б повний провал ре-волюційної стратегії большевиків. Історія селянських повстань, почи-наючи від Стєньки Разіна, Пугачова, а в Україні козаччина, гайдамацькі повстання, селянські здвиги та заворушення в 50-х і 60-х роках 19-го ст, які прискорили скасування кріпаччини 1861-го року, аграрне повс-тання в 1902-му році на Лівобережжі - були виразним доказом того, яку вибухову силу таїть в собі селянство. Ленін добре знав, що після війни та планованої большевиками революції селяни вимагатимуть землі і свободи. Для того, щоб усунути можливу небезпеку спільного фронту се-лян в період грядущої пролетарської соціялістичної революції, опану-вати селом та забезпечити неподільну владу большевицької партії, Ле-нін розробляє стратегічну змову проти селян, застосовуючи марксову теорію класової боротьби, себто поділяючи селян на антагоністичні класові фупи. Ця стратегія була детально розроблена в таких його пра-цях, як: "Что делать?" (1902), "Шаг вперед, два шага назад" (1904), "Тактика социал-демократов" (1905), і, зокрема, в "Аграрній про-грамі російських соціялістів" (1906). Як відомо, цю підступну стра-тегію большевики використали із сатанинською жорстокістю, як під час революції 1917-го, так і в часи терористичної колективізації та на-родовбивчого голоду 1932-1933 років. В тих же працях Ленін визна-чив ролю і стратегію неподільної влади - диктатури большевиць-кої партії, яку він трактував, як "душу і розум" та "надхненник робіт-ничої класи". В той час він ще не вірив, що рівень класової свідомости російської робітничої класи вже відповідав вимогам і завданням дикта-тури пролетаріяту. Тут варто підкреслити, що диктатура комуністичної партії, як за часів Леніна, так і після нього, передавалась у спадок, поді-бно династії Романових. Її всевладність була узаконена сталінською Конституцією, § 126, тобто тоді, коли ворожі класи, за словами цієї ж партії, були вже ліквідовані та оголошено побудову соціялізму в СРСР. Вона була узаконена і в часи брежнєвської Конституції, т.зв. "зрілого соціялізму"...

РОСІЯ - БАТЬКІВЩИНА УТОПІЇ МАРКСИЗМУ

Великі та ґрунтовні зміни в суспільстві ніколи не приходять ви-падково чи зненацька. Цю закономірність навіть матеріялістична діялектика марксизму стверджує. Лютнева буржуазна революція в Росії 1917-го року, яка сталася 128 років пізніше від Великої французької ре-волюції, змогла лише повалити абсолютну монархію династії Романо-вих та її опору - дворянство. Спроби встановити демократію в Росії по-терпіли повний крах. Ще в стадії свого політичного оформлення вона була повалена кривавою большевицькою, т.зв. Великою Жовтневою соціялістичною революцією 1917-го року. По суті це була політична і се-лянська Революція. Політична - випадкова, руйнуюча і кривава завер-шилась встановленням необмеженої терористичної диктатури російсь-ких большевицьких змовників. Селянська, можна трактувати - нату-ральна революція, яка здійснилась офіційним проголошенням націона-лізації поміщицьких і монастирських земель та розподілом її порівно на душу селянам. Троцький у його "Історії російської революції" пи-сав: "Якщо б аграрна проблема, як спадщина варварства старої Росії, була б розв'язана буржуазією... російський пролетаріат не міг би при-йти до влади". Розподіл землі селянам не мав жодного місця в планах боль-шевицької революції. Ленін у його "Звіті політичної ситуації 1917 року" писав, що "приватна власність на землю і грунт мусить бути заборонена". Але в Росії селянство складало понад 80 % населення; Червона армія в основі своїй була селянська 'і всі вони - на фронті і в тилу, воювали не за большевиків, а в першу чергу за землю. Війна з Німеччиною, громадянська війна та війна з новопосталими державами на території колишньої царської імперії, жахливий голод і розруха в тилу - все це змусило большевиків іти на концесію селянам, як на тимчасовий і тактичний крок, аби утриматись ціною жахливого терору при владі. До того ж селяни самі приступили до розподілу землі. Вже в 1918-му році було роз-поділено ними 98,8 % придатної землі між собою. Так, безглузда Марксова утопія в 1917-му році, в перемогу якої навіть сам Ленін не вірив на початку революції, набула законного