ГОЛОД 1932-33 pp. БУВ НАВМИСНО СТВОРЕНИЙ МОСКВОЮ

Для доказу такого твердження можна навести безліч незапере-чних фактів. За браком місця і часу наведемо кілька із них: 6-го лип-ня 1932 p. на нарадах третьої конференції КП(б)У в Харкові голова Уряду СССР В. Молотов і Каганович, другий секретар і чл. Політбю-ро ЦК ВКП(б), у своїх промовах категорично заявили, що "нема і не буде жодних концесій Україні. Плани хлібозаготівель і колекти-візації будь-якою ціною мусять бути виконані" (підкресл. моє. -І.С.). Більше того, 24-го серпня 1933 року на засіданні ЦК ВКП(б) в Москві, в час, коли в Україні вже вимерли і вимирали цілі села, а ті люди, що були ще живі, не встигали закопувати мертвих і напівмерт-вих, в той час, коли Україна чекала негайного порятунку, Пленум ЦК шукав "винуватців" не у своїй явно злочинній і збанк-рутілій політиці, а в надуманому, як це завжди бувало у них, т.зв. "куркульсько-петлюрівському саботажі". "Куркуль переможений, - говорив Сталін, - але ще цілком не знищений". В резолюціії Плену-му ЦК ухвалено: негайно посилити боротьбу на Україні з класовим ворогом і куркульством. Компартії дано необмежене право вжити всі необхідні заходи для знищення "замаскованих ворогів". Для зміцнення партійного апарату в Україну відряджено Постишева і Хатаєвича, які по-бойовому виконали завдання Кремля. Згідно з заявою Затонського, ліквідовано 1 649 "ворогів народу" з куль-турно-наукового світу, знищено 147 істориків, розстріляно 27 українсь-ких письменників. Зіслано в другому етапі сотні тисяч т.зв. "куркулів" і "підкуркульників". Одночасно посилено червоні загони військ ГПУ для зміцнення блокади сіл. Жебраки і т.зв. "мішечники", які, рятуючись від голодової смерті, з великими труднощами діставали якісь продукти в сусідній Росії, були безжалісно ограбовані. За наказом Кагановича се-лян з торбами в потяги не пускали. Терор і судові процеси сіяли страх і безнадійність в селах України. На цьому місці варто підкреслити, що ограбоване наси-льними хлібозаготівлями зерно в селах вивозилось в 1932-33 роках за кордон і продавалось за безцінь, щоб за державну ва-люту купувати техніку, а одночасно й дурити світ, що голоду в Україні немає. І тут же виникає питання: чи всі в Україні терпіли голод? Звичайно, ні. Не було голоду для партійно-колгоспних вер-ховодів. За Постишева під охороною міліції почали масово діяти закриті клуби, спеціальні їдальні, ресторани й розподільчі пункти відбірних та люксусових продуктів і товарів,призначених за дешеві ціни для партійної бездушної еліти - "разоблачітєлєй врагов народа" і підлабузників. Отже, в 1930-ті роки, а зокрема в 1933-ій народовбивчий рік, на кістках мільйонів безіменних трудівників української землі, зари-тих в непізнавані могили, здійснена, як передбачав Бухарін, система "мілітарно-феодальної експлуатації селян". Замість обіцяної бра-терської рівності появилась нова разюча нерівність - привілейо-вана пануюча паразитична і жжорстока каста. В ці роки утверджу-ється влада тирана Сталіна, який, стоячи на трупах мільйонових жертв злочинної утопії, в 1934 році з наглим цинізмом заявив, що з усіх скарбів, якими володіє держава, "...найбільшим скарбом є люди-на..." Так настав кінець приватного життя людини. Вона фізично і духово стала власністю компартії та її вождя. Найменший спротив чи незгода підлягали суворій карі. Запанувало сліпе сприймання й послух. Народ опинився у фальшивому світі. Москва тримала злочини в недоступній таємниці. Україна зазнала в 1929-1933 роках велетенської і незліченних розмірів трагедії . Лише в 1933 році кількість задушених голодом перевищує загальну кількість жертв Першої світової війни. Укра-їнському народові заподіяно найбільший злочин в цьому сторіччі. Під-ступний ворог був свідомий того, що коли вся правда відкриється, то для нього і для його ідеї буде винесений цивілізованим світом на віки вічні ганебний і смертельний вердикт. Ось чому Москва так старанно тримала ці злочини в недоступній таємниці, прикриваючись т.зв. "соціялістичним прогресом" в совєтській імперії. І справді, Україна була цілком ізольована від зовнішнього світу. Вже в травні 1934 року був виданий ЦК ВКП(б) і Совнаркомом закон, згідно з яким за втечу за кордон винуватець підлягав вищій мірі кари - розстрілу та конфіскації всього його майна. Розстрілу підлягали також і дорослі члени родини "дизертира", які знали про цю втечу, але не повідомили міліцію. Пригадаймо та-кож і фатальну Ялтинську умову, прийняту на вимогу Сталіна в лютому 1945 року, про примусове повернення всіх колишніх совєтських громадян на "родіну".