Курсова робота - Голодовий геноцид в Україні
42

році. Належиться велика подяка й українцям в Торонто за випуск фільму "Harvest of despair". Варта окремих студій і праця Міжнаро-дної Комісії Адвокатів, спонсорована СКВУ, яка визнала голодомор 1932-33 років в Україні як народовбивчий геноцид. Як бачимо, спритно затаєний окупантом ще нечуваний за своїм задумом і наслідками злочин вийшов на світло. Злочин розкри-то. Злочинця здемасковано. Удар у найбільш вразливу точку комуно-большевицького злодіяння здійснено. Але чи все було зроблено? Чи на цьому можна було зупинитись? Ні! Далеко ні! Ми занедбали по-ширення цієї так тяжко здобутої святої правди у Америці, в OOН і в країнах світу. І тому вся жахлива правда України не дійшла належно до свідомості і сумління людства - так, як це зро-били євреї чи вірмени, переживши жахливу масакру в 1915 році. Ми часто уміємо піднятись, і навіть здобути вершинну перемогу, а потім раптом охолоджуємось, не закріпивши цієї перемоги до кінця. І тому не дивуймося, що декому у світі та трагедія України ще не є цілком зрозумілою, а для домашніх прихильників, сп'янілих від збанкруті-лого большевицького режиму, є ще й по сьогодні простима... А тепер бодай коротко зупинимось на справі досліджен-ня голодомору в самій - уже вільній і незалежній - Україні. Нам відомо, що в 1990 році було започатковане дослідження цієї траге-дії. А вже в 1991 p. була опублікована перша монументальна книга п.з. "1933 - Голод" тиражем ЗО тисяч примірників. В цій неоцінен-ній праці подано 1 000 свідчень уцілілих жертв голоду з різних об-ластей України. І раптом цей відважний і багатонадійний початок зупинено... Два головних ініціятори - дослідники й публіцисти Во-лодимир Маняк і Ліда Коваленко в розквіті повних сил і ентузіязму зовсім несподівано відійшли у вічність... Все ж мур затаєної мов-чанки бодай частково був пробитий - правда вийшла на поверхню. Минули втрачені роки, аж ось преса повідомила, що в 1996 році створено в Україні Комітет дослідження геноцидного голо-домору для підготовки оскарження до Міжнародного Суду. Го-ловою цього Комітету обрано колишнього депутата Верховної Ради Левка Лук'яненка. І що ж? Під час моєї ділової розмови з ним я до-відався, що цей комітет за браком фінансів не є спроможний вико-нати покладений на нього великого і всенародного значення обов'язок. Виникає питання: чому в Україні і тепер бракує цілесп-рямованих зусиль для всебічного і глибокого дослідження, а одно-часно й увіковічнення пам'яти мільйонів невинних жертв? Чому цей непростимий злочин ще й до цього часу не одержав заслу-женої юридичної оцінки, навіть тепер - вже у вільній і незале-жній державі? Може хтось запитає: "Навіщо нам відкривати старі рани? Чого ми шукаємо у невідомих і безіменних могилах?" На такі питання маємо досить переконливі докази, так, на-приклад: 1. Без глибокого осмислення трагічного періоду 30-х, а зо-крема 1932-33 pp., нам тяжко зрозуміти проблеми колишньої підсовєтської, а тепер незалежної України та відшукати відповідний ре-цепт для її лікування. 2. Зрозуміло також і те, що мине ще кілька років і прямих свідків у нас уже не буде. Залишаться ще фальш, сумнівна правда і напівправда, вигідна ворогам України. Це і є, на нашу думку, головна причина блоку-вання дальших досліджень голодомору в сучасній Україні. 3. Український народ, зокрема сучасна і майбутня молодь, мусять знати правдиву історію України, щоб не повторилась подібна трагедія вже ніколи. Бо ж українське відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив своєї історичної пам'яті. Безпам'яття історичного минулого допомагає тиранові тримати народ в сліпоті і в покорі. 4. Відзначення 65-ї річниці голодомору в Україні відродить вирване ворогом українського села почуття хлібороба - господаря своєї землі, відновить віру в себе, а разом і віру до своєї влади -влади України. Бо ж яка може бути віра, коли й далі не реабілітова-ні ті, що загинули з большевицьким тавром "куркуля", "підкур-кульника" і "ворога народу", а їх мільйони! 5. Ми твердо віримо, що відновлення пам'яті жертв голодо-мору ніколи не загине в серцях українського народу. Ця пам'ять допоможе не допустити до влади в Україні тих, що ще мріють по-вернути злочинний комуно-большевицький режим - той ре-жим, що тримався на терорі і концтаборах, який потопив Україну не по коліна, а по горло в крові, щоб вона носила залі-зні ланцюги й надалі... 6. Голос замучених "десятків мільйонів співвітчизників, життям яких вимощена страдницька дорога українського народу до волі" (Л. Кучма) кличе нас твердо пам'ятати, що свобода не дарує-ться, її треба вибороти і заслужити впертим і тяжким зусиллям, а потім втішатись нею, а не навпаки. Відзначаймо ж річниці скорботи публічними академіями та мо-лебнями в українських церквах і громадах діяспори. Ми не маємо на-міру подавати в цій статті тих чи інших планів чи програм. Для цього має бути скликана спеціяльна урядова Комісія для увіковічнення пам'яти на ближчу і дальшу мету, залучивши до цього телерадієву ме-режу України, громадські й професійні організації, наукові інституції, а зокрема Спілку Письменників України, архітекторів, музейних і архів-них спеціялістів та Міністерство освіти для включення Голодового Геноциду в учбові програми. Цим самим ми допоможемо повернути українському народові його справжню історію, а історії - правду. Не замовчуймо в себе і перед світом цієї нечуваної і трагічної святої прав-ди. Мільйони невинних жертв замовкли навіки. Вони не просять у нас порятунку, але їх дух кличе нас сказати світові правду про

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15