ПОСТСКРИПТУМ

Михайло Головатий в листі до часопису "Мета" п.з. "Нищення українських книжок" подає інформацію, що в люто-му минулого року на картонно-паперовому комбінаті м. Обухова було знищено цілий грузовик книжок "Голод-33" як макулатуру, се-бто нічого не варту книгу. В той час, він пише, в книгарні "Наукова думка", говорять продавці, таку книжку запитують у них люди не тільки з України, а й із-за кордону. Питання: кому було вигідно пе-реховувать, а потім знищить плоди неоцінимої праці, яка містить 1 000 свідчень жахливої смерті - голодового Геноциду в Україні? Ось лишше два фрагменти тих свідчень подаємо нижче: Марія Григорівна Жулай, с. Городище, Літинського району, Вінницької області: "Помер мій чоловік Ваня. За ним померли і діто-чки: Павлик двох років і Віра - півроку. Вона хотіла ссати, але то був порожній мішечок... Обоїх я занесла на цвинтар сама, видовбала ді-рочку та й поклала туди Віру. На Павлика сама викопала ямку". Петро Макарович Соловищук, с. Городище, Літинського району, Вінницької області: "Батько кладе на тачку моїх двох бра-тів і сестру, везе їх на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх трьох - туди до мами. А тоді помер і ба-тько. І так від моєї родини ніякого сліду - ні могили, ні хреста..." А потім подає імена померлих: Соловищук Макар Олексійович, по-мер у травні 1933 p. Мати Соловищук Уляна Сергіївна, померла у березні 1933 року. Брат Соловищук Іван Макарович, помер у квітні 1933 року. Сестра Соловищук Мотря Макарівна, померла у квітні 1933 року" (Голод-33, ст. 15-16). Нам більше, ніж зрозуміло - кому і чому потрібно було ни-щити т.зв. "нічого не варту" цю книжку. Але нам не зрозуміло -чому цей злочин новітніх цензорів Незалежної і Вільної України не покарано сьогодні. Про третій за чергою комуно-большевицький голод 1946-47 років в Україні не подано інформації в цій брошурі. Це окрема те-ма, яка ще потребує додаткових досліджень та публікацій. Вона не входила в плани цієї праці. На закінчення цієї теми варто би пригадати читачеві інавгу-раційну промову президента Лінкольна, виголошену ним в Балтіморі 1864 року після тяжкої руйнівної і кривавої чотирилітньої громадянської війни. Він закликав американський народ до миру, милосердя і братньої любові між собою. Давайте тепер, він гово-рив, змагатись до завершення праці, яка стоїть перед нами: до лі-кування глибоких ран і руїн, яких зазнав наш народ, до заопікування тими, що потребують нашої допомоги. Він кликав американ-ський народ до спільної і невтомної праці, до стійкого миру між собою. В тій же промові Лінкольн звернувся до тих, що в 1776 році здобули з Вашінгтоном перемогу у Valley Forge. Вони воювали, підкреслив Лінкольн, не за землю свого народу чи своєї батьків-щини Британії. "Вони боролись за справедливість та здатність керувати самим собою". Лінкольн назвав їх "ПАТРІОТАМИ 76" -ПАТРІОТАМИ АМЕРИКИ. Чи не стосується цей знаменитий при-клад національних меншин в Україні, і, в першу чергу, росіян, які волею історичних обставин оселились на українській землі і тепер є громадянами України? Промова Лінкольна зворушила серця американського народу. І цей народ, як відомо, створив чудо на своїй землі, у своїй незалеж-ній державі. Виникає питання: яка ж сила розбудувала цю фортецю світової потуги і свободи? Адже ж Америка 1864 року великою мі-рою, нагадувала сучасну післясовєтську Україну, її глибоку духову й економічну кризу та руїну. А розбудували Америку такою, яка вона є сьогодні, спільні почуття обов'язку й відповідальності, тяжка праця, національна гідність і солідарність американського народу, який зро-зумів, що коли всі РАЗОМ - перемога, а якщо розсварені - ганебна поразка! Отаманщина, анархія, грабіж народного добра неминуче призведуть до ганебного приниження і колоніяльної неволі. Не забу-ваймо, що нещастя може бути принесено народові іззовні, а прини-ження, ганьбу, зневагу і злидні приносять лише свої внутрішні діяння. Чужоземний руйнівник може спричинити шкоду, але не мо-же створити ганьбу нації. Український народ пережив тривалі роки жахливого духового і соціяльно-економічного потрясіння, які ніколи не можуть і не сміють бути забуті. На превеликий жаль ми часто забуваємо пережите мину-ле. Забуваємо істину, яка говорить: для того, аби злочинець тріум-фував, йому потрібно, щоб люди мовчали. Останні вибори до Вер-ховної Ради України є сумним і яскравим прикладом такої мовчанки. Оп'янілі отрутою нахлібники ідеї комунізму, які звикли жи-ти за інструкцією большевицької Москви, мусять знати слова ви-датного історика Тойнбі, який сказав: "Цивілізація, яка не втілює ідеї майбутнього, приречена до загину" (підкресл. моє. - І.С.). Смерть збанкрутілого і злочинного режиму уже ніхто не зупинить. Новонароджена епоха волі і людської гідності в поході. Голос мільйонових жертв цього ганебного режиму кличе нас до цього.

Використана література.

Самійленко Іван Соціо-політичне тло голодового геноциду в Україні (Комунізм - смертельний ворог села): Історичний нарис. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 1998. - 440 с.