УКРАЇНА – ЖЕРТВА КОМУНО-БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ АГРЕСІЇ
Все ж, не судилося українському народові бути господарем на своїй благодатній землі. Комуно-большевицька Москва зламала своє визнання державної незалежносте України 17-го грудня 1917 року. В затяжних і кривавих боях з армією УНР московські переважаючі кількісно червоні орди, після третьої з черги агресії, дня 22-го листопада 1920 року завершують окупацію всієї України. Змон-тований в Москві та посаджений в Харкові фіктивний т.зв. Уряд Радянської Соціялістичної Республіки за наказом з Москви касує всі постанови Генерального Комісаріяту України, в тім числі й заборону вивозу хліба до совєтської Росії. В той же час Москва поспішно, силою революційного терору насаджує свій режим в Україні та одночасно провадить безпощадний грабунок всього українського збіжжя. Большевицькі газети в Росії в один голос затрубили: "Там, в Україні, нечислен-ні запаси хліба, стоги по п'ять років не молочені. Пшеницею коней го-дують, молоком свиней кормлять. Весь хліб мусить належати центру, себто Росії" (П. Феденко). По селах України творяться "комнезами" (комітет незаможних селян), які проіснували в Україні до завершення терористичної колективізації та народовбивчого голоду 1932-33 років. В той час, як в самій Росії "комбєди" (комітети бєдноти) були вже не потрібні і ліквідовані в 1920 році, комнезами в Україні викону-вали злочинну місію большевицької партії на селі: провадили т.зв. розкуркулювання заможних працьовитих селян, реквізицію хліба, худоби і навіть одягу, і то без будь-якої компенсації. Це був звичай-ний грабіж. А, найголовніше, сіяли бацили класової ненависти та анта-гонізму для знесилення і розкладу українських громад на селі.
УКРАЇНА ОКУПОВАНА, АЛЕ НЕ СКОРЕНА
Після поразки України у війні з большевицькою Москвою постало питання - покора перед окупантом чи подальша боротьба? І український народ вибрав останнє. Слова великого сина України Симона Петлюри, виголошені ним до козаків-воїнів у "трикутнику смерти", що "...за час трьохлітньої боротьби ми створили українсь-ку націю, яка на ділі буде активно боротись за свої права самостій-но і ні від кого незалежно жити й порядкувати на своїй рідній зем-лі", запали глибоко в серцях кожного думаючого українця, який в невимовне тяжких обставинах продовжував і далі, в різних формах, боротьбу з окупантом. Фон Клаузевіц - пруський генерал і мілітарний стратег - визначив кожну військову операцію як останню фазу війни, яка ста-вить за ціль гармонізувати політичні відносини між переможцем і переможеним. Якщо ж такі цілі терплять невдачу, то перемога стає безглуздою. Московсько-большевицький окупант та його комуніс-тична догма не знайшли ні політичної співгармонії з українським народом, ні будь-якого соціяльного грунту для прищеплення навіженої ідеї комунізму. Ось чому терор, підступність та необмеже-не ошуканство стали єдиною зброєю окупанта для запрова-дження свого режиму та утримання контролю в окупованій Україні. Доказом упертого спротиву окупантові є численні накази, розпорядження, інструкції ЧК, ревкомів, ревтрибуналів та уряду. Подамо тут лише кілька фактів, які говорять самі за себе. У квітні 1919 року, коли частина України вже була окупована большевиками. Пленум ЦК КП(б)У відзначав, що "хвиля кулацьких (селянсь-ких. - І.С.) повстань цілком