– за прикладом інших народів Європи створила власні законодавчі та виконавчі органи влади, правоохоронні органи та збройні сили. Парламентом ЗУНР Українською Національною Радою та урядом – Державним Секретаріатом – було прийнято ряд законів та розпоряджень, які регламентували діяльність усіх галузей державного життя. Лінія побудови держави на правовій основі була продовжена керівними колами ЗУНР і під час Злуки ЗУНР і УНР, яка передбачала поступову уніфікацію законодавства ЗУНР і УНР та створення єдиного українського законодавства. Після втрати території, боротьба за Українську державу продовжувалась виключно дипломатичними методами. За межами України були створені закордонні українські урядові структури, які до останнього дня існування держави вели дипломатичну та нормотворчу діяльність. Фундаментальне дослідження діяльності державного механізму ЗУНР (1918-1923рр.) проводиться комплексно і воно усуває прогалини історико-правової науки, що є фактором, який обумовлює актуальність теми дослідження. Актуальність дисертаційного дослідження зумовлено також тим, що у ЗУНР була використана європейська модель побудови та діяльності державного механізму, що є цікавим для державотворчих процесів у сучасній Українській державі, яка проголосила про свою інтеграцію в європейські структури.
Враховуючи те, що тема ЗУНР була однією з найбільш негласно заборонених тем у радянський період, то об’єктивне її дослідження було більш, ніж проблематичне. У подібній ситуації знаходилася й історична наука, за винятком однобоких тенденційних досліджень, де ЗУНР зображалась як “антидемократична, антинародна держава та ворог українського народу”. Дослідження про ЗУНР можна поділити на три періоди: перший – довоєнний (до II світової війни), який в основному вивчали дослідники, що були учасниками цих подій; другий – післявоєнний (радянських та українських закордонних вчених); третій – сучасний, який розпочався з 1989 року. З істориків права у перший період над цією проблемою працювали: К. Левицький “Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914.” (Львів, 1926); “Великий зрив” (Львів, 1931); “Історія визвольних змагань галицьких українців з часів світової війни 1914-1918.” (Львів, 1928); М.Чубатий “Державний лад на Західній області Української Народної Республики” (Львів, 1921); М.Лозинський “Галичина в рр 1918-1920” (Відень, 1922); В. Кучабський “Die Westukraine im Kampf mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918-1923” (Berlin 1934). З істориків – М.Грушевський “На порозі нової України” Т.1-3. (Київ, 1917); Д.Дорошенко “Мої спомини про недавнє минуле” (Ч.1,2. Львів, 1923); “Історія України 1917-1923 рр.” (Т. 1-3 Ужгород, 1923-1930); І. Крип’якевич, Б. Гнатевич та ін. “Історія українського війська” (Львів, 1931) та ін. Післявоєнний період – М.Стахів “Західна Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної і дипломатичної оборони 1918-1923 рр.” (Т.1-4, Скрентон, 1959-1960); С.Ярославин “Визвольна боротьба на Західно-Українських землях у 1918-1923 рр.” (Філадельфія, 1956); Енциклопедія українознавства (Париж- Нью-Йорк,1970); Ю.Сливка “Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення” (Київ, 1973); “Торжество історичної справедливості” (Львів, 1968) та ін.
Сучасний період репрезентують наукові праці В. Кульчицького, монографія Б.Тищика і О.Вівчаренка “Західноукраїнська Народна Республіка” (Коломия, 1993) та праці істориків М. Литвина і К. Науменка “Історія ЗУНР” (Львів, 1995) і С. Макарчука “Українська республіка галичан” (Львів, 1997) та ін.
Охарактеризовано процес утворення, структуру та діяльність апарату таких державних утворень українського народу на території ЗУНР як Лемківська республіка, Західнолемківська республіка, Гуцульська республіка та їх відносини з органами влади ЗУНР.
4. Утворення, структура та діяльність апарату на території ЗУНР.
Встановлено, що державний механізм ЗУНР, незважаючи на тяжке військове та соціально-економічне становище держави, забезпечував її нормальну життєдіяльність. Отже, не існувало серйозних внутрішніх причин втрати незалежності.
Перші збройні сутички з поляками змусили західноукраїнський ряд подбати про створення власної Галицької армії. Завдяки загальній мобілізації, яка була проведена, в її лавах налічувалося 100 тис. чол. До них приєдналися солдати, що служили в австрійських військах і поверталися з італійського фронту. Для розв'язання проблеми офіцерських кадрів доводилося звертатися за допомогою до Уряду УНР, частково призначати на посади командирів колишніх австрійських, німецьких офіцерів, а також офіцерів із царської армії. Важко було з військовим спорядженням, зброєю, набоями, яких постійно не вистачало.
Отже, Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала вісім місяців, її населення продемонструвало багато прикладів національної свідомості і розуміння насамперед інтересів держави.
У боротьбі за її становлення практично об'єдналися всі політичні сили й громадські угрупування, різні за своїми поглядами і переко-наннями. На певний час відкладалися розв'язання найгостріших проб-лем, наділення селян поміщицькою землею, не було значних соціаль-них суперечок, великих виступів чи повстання.
Однак довго протриматися ЗУНР не вдалося. Вона не змогла про-тистояти Польщі, її громадянам, що проживали у Західній Україні, які в цілому переважали галичан у політичному і соціально-економіч-ному відношенні. Нова держава не отримувала належної матеріальної і воєнної допомоги від співвітчизників з Наддніпрянщини, формальним актом була їх злука 22 січня 1919 р. Звичайно, не досить активним було керівництво ЗУНР, неефективною виявилася його дипломатична діяльність. Слід зазначити, що не на користь західних українців за-кінчилися дискусії між країнами Антанти з приводу подальшої долі їхньої державності.
У ЗУНР було утворено демократичну політичну систему, у яку входили українські та єврейські політичні партії й організації.
Правоохоронні органи ЗУНР були найбільш професійною та ква ліфі-кованою ланкою державного механізму і, в цілому, виконували поставлені перед ними завдання.
У ЗУНР на правовій основі була розроблена програма реформування й розвитку державної та приватної освіти і гарантувалось навчання рідною мовою представникам національних меншин.
Діяльність органів влади ЗУНР в “екзилі” відбувались також на правовій та демократичній основі.
Виявлено та проаналізовано ряд законодавчих актів ЗУНР, які регламентували структуру, компетенцію та діяльність державного механізму ЗУНР і які