5. У травні 1923р. Диктатор Є. Петрушевич розпустив уряд та дипломатичні представництва ЗУНР.

На зборах, які за важливістю прийнятих рішень отримали назву Конституанти, було утворено Українську Національну Раду як вищий представницький орган українського населення Австро-Угорської монархії. Головою УН Ради обрано Є. Петрушевича. Дисертант аналізує рішення УН Ради та тогочасну суспільно-політичну ситуацію.

З перших днів проголошення держави ЗУНР опинилась під загрозою військової інтервенції з боку новоутвореної Польської держави, яка значно перевищувала її за територією та населенням. Польща також отримувала військову та фінансову допомогу з боку Франції. 13 листопада 1918 року розпорядженням Державного секретарства військових справ затверджено організаційно-штатну структуру збройних сил ЗУНР. Вона базувалась на загальному військовому обов’язку і територіальному принципі комплектування. На основі цього розпорядження територія держави була поділена на 3 військові області А – Львів, Б – Тернопіль, В – Станіслав та 12 військових округів. Довільні та слабоорганізовані структури Української Галицької Армії не могли виконувати поставлені перед армією завдання. Після призначення на посаду командувача Української Галицької Армії генерала М.Омеляновича – Павленка та начальника штабу Є. Мишковського, було розроблено організаційну структуру армії шляхом її поділу на корпуси та бригади. У складі Української Галицької Армії були такі роди та види військ: піхота, кіннота, артилерія, авіація, військово-судові органи,

Для отримання посади судді необхідно було скласти іспит перед спеціальною комісією. Інформація про наявність вільних суддівських посад неодноразово друкувалась у пресі. Для здійснення судочинства, у зв’язку з втратою столиці держави м. Львова та військовими діями, було утворено судові сенати IІІ та II інстанції, які створювались на місці Найвищого та Вищого Судів ЗУНР.Функції звинувачення виконували органи державної прокуратури. Розпорядженням Державного Секретаріату від 18 грудня 1918 року було створено структуру органів прокуратури ЗУНР, яку мав очолити Генеральний державний прокурор. Окремим розпорядженням Державного секретарства судівництва урегульовувалась діяльність нотаріату. Нотаріуси, які склали присягу на вірність державі, ставали нотаріусами ЗУНР. Діяли також органи адвокатури. Дисертантом проаналізовано і інші законодавчі акти органів влади, що стали основою створення судової системи ЗУНР. У ЗУНР діяли і органи військової юстиції. Перше розпорядження по її створенню прийнято Державним Секретаріатом 16 листопада 1918 року. Вона складалась з окружного військового суду, обласного військового суду та Найвищого військового трибуналу. Функції звинувачення в окружних судах виконував судовий офіцер, при обласних судах -військовий прокурор, а при Найвищім військовім трибуналі – Генеральний військовий прокурор або його заступник. Генерального військового прокурора, як і Генерального державного прокурора призначено не було.

Розпорядженням Державного Секретаріату від 3 грудня 1918 року утворено при кожній окружній команді польові суди. У січні 1919 року було створено польовий суд Начальної Команди Галицької Армії та польові суди групи “Північ”, “Південь” та “Львів”. Після реорганізації армії утворено польові суди І, ІІ, ІІІ корпусах та 12-ти бригадах.

Значні заслуги у державному будівництві та забезпеченні порядку в повітах краю належали державній жандармерії. Розпорядженням Державного секретарства військових справ 16 листопада 1918 року створено окружні команди державної жандармерії та міські і сільські станиці державної жандармерії.

Поряд з іншими проблемами, перед якими опинилася ЗУНР, залишалась важка епідеміологічна ситуація. Вжитими заходами УН Ради та Державного Секретаріату вдалося нейтралізувати її загрозливі наслідки.

Функції уряду виконувала колегія уповноважених, які були позбавлені міністерської самостійності, а виконували функції чиновників високого рангу.

2 грудня 1919 року урядова делегація Директорії УНР підписала декларацію, за якою відмовлялась в користь Польщі від Східної Галичини та українських земель на північ від неї. На засіданні членів УН Ради, які перебували у Відні, та уряду Диктатора 20 грудня 1919 року було піддано критиці дії члена Директорії С. Петлюри та прийнято рішення про скасування акту Злуки. Крім того, відкликано представників ЗОУНР з об’єднаної української делегації в Парижі та повернуто стару назву ЗУНР. Інших дій не було тому, що обидва суб’єкти Злуки перестали існувати в Україні як держави. Перебуваючи півроку в Парижі та Лондоні, Є. Петрушевич поступово відходить від участі в загальноукраїнських справах, побачивши безперспективність їх вирішення на міжнародній арені та зосереджується виключно на галицьких. Основою в діяльності став Сен- Жерменський договір та рішення країн Антанти від 25 червня 1919 року про окупацію західноукраїнських земель. Правовою основою діяльності уряду стало розпорядження Диктатора ЗУНР від 25 липня 1920 року “Про організацію уряду для виконування державної власти у Західно-Українській Народній Республиці в часі тривання повновластий Диктатора”. Уряд Диктатора складався з 4-х відділів. Очолювали відділи уповноважені Диктатора. У розпорядженні регламентувались всі права і обов’язки членів уряду Диктатора. Уряд Диктатора вів дуже активну дипломатичну діяльність та проводив роботу з організації українських військових частин, що знаходились на території Чехословаччини. Делегації ЗУНР брали участь у різних міжнародних переговорах, сесіях, конференціях. Однією з перемог дипломатії ЗУНР став, розгляд справи Східної Галичини на сесії Ліги Націй в Парижі у 1921 році, де було визнано польську окупацію краю та суверенітет країн Антанти над Східною Галичиною. Після цього уряд ЗУНР підготував і подав Раді Ліги Нації і Раді послів Антанти проект конституції ЗУНР “Проект основ державного устрою Галицької Республіки”. Автор аналізує цей проект,