22 листопада 1918 р. держава, яка тільки що народилася, зазнала могутнього удару від поляків. Галицькі вояки були змушені здати їм Львів, і уряд переїхав спочатку до Тернополя, а потім наприкінці рудня — до Станіслава. 22—23 листопада відбулися вибори депутатів до Української Національної Ради у складі 150 чол. Вони представляли інтереси інтелігенції, міщанства, духовенства, селянства, абсолютна більшість з них були українцями і займали помірковано-національні позиції. Президентом республіки автоматично став І. Петрушевич.

Новій державі на своїй території вдалося забезпечити певний порядок і стабільність, створити органи місцевого управління, залучити до роботи кваліфікованих фахівців різних національностей. До важливих заходів у галузі соціально-економічної політики її уряду слід віднести розв'язання земельного питання: всі великі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювалися і розподілялися між бідним селянством. Ефективним законодавчим актом Національної Ради було надання гарантії нових виборчих прав усім громадянам ЗУНР, широких прав національним меншинам, які мешкали в ній, і включаючи забезпечення їм ЗО відсотків місць у майбутньому парламенті. Керівництво держави продовжувало послідовно заявляти про своє рішення «перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Українська Національна Рада 4 січня 1919 р. ухвалила проект відповідного договору, а 22 січня цього року в Києві було проголошено злуку Галичини, Буковини, Угорської Русі й Наддніпрянської Великої України в Народну Республіку. ЗУНР з того часу прийняла назву — Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР).

9 листопада сформовано уряд — Раду державних секретарів. Його головою став Кость Левицький (1859-1941), виходець із сім'ї священика. Свого часу він закінчив Станіславську гімназію, навчався у Львівському університеті. Згодом став засновником газети "Діло", депутатом австрійського парламенту і Галицько-го сейму. Державні секретаріати очолили: військовим — Дмитро Вітовський, внут-рішніх справ — Легіон Цегельський, закордонних справ — Василь Панейко, віросповідання та освіти — Олександр Барвінський, земельних справ — Омелян Баран, публічних робіт — Іван Макух. Усі вони були діячами українських партій і представляли національно свідому інтелігенцію. Президентом Національної Ради став Євген Петрушевич (1863-1940), син греко-католицького священика з Буська. Після закінчення юридичного факультету Львівського університету він працював адвокатом у Сокалі, Сколе, 1907 р. був обраний послом австрійського парламенту, 1908 р. — Галицького сейму, очолював парламентський клуб. 13 листопада затверджено Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колиш-ньої Австро-Угорської монархії, проголошено Західно-Українську Народну Республіку. У зазначених кордонах молода республіка займала територію май-же 70 тис. км2, близько 71% населення становили українці, 14 — поляки, 13 - євреї. Фактично ж нова влада поширювалася на територію близько 40 тис. км2 з населенням 4 млн осіб.

Література

1.Кобилецький М.М. Суд і судочинство у ЗУНР. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали наукової конференції (лютий 1997 року). – Львів, 1997. С. 117-120.

2.Кобилецький М.М. Військове судочинство у ЗУНР. // Правова держава. Щорічник наукових праць. К – 1998. Випуск 9. С. 424-429.

3.Кобилецький М.М. Діяльність державної жандармерії ЗУНР. // Право України. К. – 1998 – №5, С. 100-101.

4.Кобилецький М.М. Утворення та структура державного апарату ЗУНР. – Львів, 1998. 5,6 друк. акр.