Зовсім іншого змісту "руський відгомін" знаходимо в сагах легендарно-романтичних, які переповідають -і відповідно перетлумачують - сюжети героїчного епосу германських народів. Серед них особливо цікава для нас "Тідрек-сага", котра являє собою пізню скандинавську обробку (належить вона до першої половини XIII ст.) германських героїчних сказань про Дітриха Бернського. Не вдаючись у докладний аналіз цієї саги (див. 478; 554; 938), вкажемо на найбільш цікаві й характерні прояви "руського відгомону" в ній. Так, якщо в циклі німецьких епічних поем про Дітриха Бернського дія локалізується в Італії, а її топографічними центрами виступають Берн (Верона) і Рабен (Равенна), то в скандинавській "Тідрек-сазі" вона переноситься в Східну Європу і її центрами стають Константинополь та Гольмґард, столиця Русі. Як відомо, Гольмгардом скандинави називали Новгород, але в "Тідрек-сазі" під цією назвою фігурує столиця Русі, тобтомається на увазі вже Київ (такий перехід назв та імен -явище досить часте в скандинавських сагах і взагалі в епічній творчості середньовіччя). Відповідно одним з центральних героїв твору стає князь Володимир, що його "Тідрек-сага", це прозове зведення германських епічних сказань про Дітриха Бернського, включає у складну генеалогічну систему своїх епічних героїв. Та найцікавіше те, що образ князя Володимира в "Тідрек-сазі" - це запозичення з давньоруських билин, один з яскравих проявів тогочасного міжнародного обміну фольклорними образами і мотивами.

Свідченням билинного походження образу князя Володимира в "Тідрек-сазі" є також те, що поряд з ним виступає "страшний у битвах Іліас" (Ілля Муромець), перетворений на молодшого брата князя. Князь Володимир з даної саги -це монументальний образ сильного володаря, а Русь характеризується в ній як найбільша держава європейського сходу, у васальній залежності від якої перебувають сусідні правителі, зокрема й скандинавські конунги. Зрозуміла річ, на відміну від саґ, про які йшлося вище. "Тідрек-сага" не має конкретної історичної основи й не відтворює конкретних подій в історії Русі й скандинавсько-руських взаємин. Вона цікава для нас по-іншому, насамперед тим, що в ній відбилося узагальнене сприймання й тлумачення Київської Русі на скандинавській Півночі, її, так би мовити, довільний узагальнений образ, не позбавлений, звичайно, й певної історичної основи, певної суми реальних понять і уявлень, трансформованих за законами середньовічної епічної творчості. Конунґ Вольдемар і його брат Іліас - не єдиний приклад обміну образами й сюжетними мотивами в давньоруській і скандинавській народній творчості й літературі. Внаслідок постійних жвавих контактів між Київською Руссю і Скандинавією Х-ХІ ст. цей обмін був досить значним і розмаїтим. Уже в минулому столітті російськими й українськими дослідниками фіксувалася наявність в давньоруському літописанні оповідань, сюжети яких перегукуються зі скандинавськими сагами, і ставилося питання про руські запозичення із скандинавських джерел. Але при цьому, слід сказати, не ставилося закономірне питання про зворотний зв'язок, про скандинавські запозичення з давньоруського фольклору.

Переконливим свідченням таких запозичень є, зокрема, шведська балада "Про викрадення Соломонової дружини", де розповідається про те, як за відсутності Соломона "новгородський конунг" викрав його дружину, красуню Сольфагер, споївши її "забидущим напоєм"; повернувшись додому, Соломон вирушив на пошуки дружини й відібрав її силою у "новгородського конунга". Як показав О. М. Веселовський, не тільки сюжет цієї балади, а й окремі деталі збігаються з давньоруським сказанням про Василя Окуневича, яке, очевидно, й послужило джерелом для пізнішої за часом шведської балади (479). Багато суперечок викликала ісландська "Сага про Ода Стрела", сюжет якої збігається з оповіданням про Олега Віщого в "Повісті временних літ". У названій сазі йдеться про те, як чаклунка напророчила Одові Стрелу, що він прийме смерть від свого коня, і той негайно вбив свого бойового товариша і закопав його в землю. Однак пророкування віщунки збулося: повернувшись через багато років додому. Од Стрел помер від укусу змії, яка виповзла з черепа його коня. Збіжність сюжетів тут цілком очевидна, і питання полягає в тому, який із цих творів, ісландська сага чи давньоруське літописне оповідання, є першоджерелом, а який наслідуванням. О. І. Лященко у спеціальній студії доводив скандинавське походження цього легендарного сюжету і на доказ цього навіть пробував найменування Олег Віщий вивести з ісландської мови (610). Протилежний погляд висловив інший дослідник, К. Тіандер, висуваючи як аргумент більшу сюжетну завершеність і цілісність літописного оповідання про Олега Віщого (716, с. 235-245). Розвідку на цю тему написав також І. Франко, схиляючись у ній до версії, що першоджерелом сюжету є давньоруське літописне оповідання (738). Цікавий відгомін Київської Русі знаходимо і в німецьких епічних поемах XII-XIV ст., і у французькому епосі та рицарському романі. Так, русичі (Riuzen) згадуються, поряд з греками й "дикими печенігами", серед воїнства Етцеля у славнозвісній "Пісні про Нібелунгів", перлині німецького героїчного епосу; згадується тут і "Київська земля" ("Lant zu Kiewen"). Згадки про Русь зустрічаються і в сюжетно близькій до "Пісні про Нібелунгів" поемі "Сад троянд"; зокрема, в деяких редакціях цієї поеми серед уславлених витязів, які прибули до Вормса на влаштований Крімгільдою рицарський турнір, виступають "Гартніт і