Курсова робота - Україна очима Заходу у XI-XVIII ст.
59

І ще скажу, що є там численні срібні копальні, звідки видобувають багато срібла" (там само, c. 361). Цікаво зазначити, що в цій пам'ятці італійського автора зафіксована інформація про Русь, зібрана переважно на Сході, та й дивиться він на неї скоріше зі східного боку. Так, хан Золотої Орди названий у нього "правителем Заходу", згадується "багато укріплень... при вході до країни", - це, безперечно, ті оборонні споруди з боку степу, з південно-східної сторони, які зводилися великими князями Київської Русі. Феодальна роздробленість Русі на окремі князівства відбилася у згадці Марко Поло про те, що русичі "мають кількох королів". Не позбавлене інтересу і його твердження, що не вся Русь, а лише східна її частина сплачує данину ханові Золотої Орди. "Опис світу" Марко Поло є багатющим і цінним джерелом достовірних відомостей - географічних, етнографічних, історичних та інших. Але побудована книга як жива розповідь "бувалої людини" про її незвичайні мандри та пригоди і може розглядатися також як своєрідна пам'ятка тогочасної прози не лише за формою, а й значною мірою за змістом. Велике місце посідають у ній прямі "замальовки з натури", автор переповідає також багато життєвих історій, пережитих ним самим або ж почутих. Словом, немало в його книзі епізодів новелістичного або ж анекдотичного характеру. Один з них наводиться і в ССХХ розділі книги, тобто в розділі про Русію. Повідомляючи про жорстокі морози в цій країні зимової пори, Марко Поло тут-таки розповідає сюжет явно анекдотичного характеру про чоловіка й жінку, які досить-таки незвичайним чином примерзли до льоду (там само, c. 363-364). Це сюжет побутово-комічного змісту, - цей тип широко представлений в італійському збірнику "Новелліно" чи французьких фабліо, але разом з тим відбилися в ньому перебільшені уявлення про суворий клімат "північної країни Русії". На зв'язок книги Марко Поло з тогочасним письменством вказує і цікава історія її створення. Постала книга після повернення автора на батьківщину, в 1298 p., у незвичайній обстановці. В той час Поло був у генуезькому полоні, що його він ділив із пізанцем Рустицієм, досить помітною постаттю в тогочасній західноєвропейській літературі, що розвивалася на старофранцузькій мові. Рустицій був автором переробок рицарських романів, так званих "романів круглого столу"; до нашого часу дійшли в рукописах і друках XVI ст. такі його переробки: "Роман про Трістана", "Прон де Куртуа" і "Меліадюс де Леоннуа". Як вважає більшість сучасних дослідників, "Марко Поло диктував Рустицію свої розповіді на венеційському діалекті, в спосіб безпосередній і простий, як розповідають у колі близьких приятелів, Рустицій же записував їх французькою мовою" (352, с. 22). Працювали вони з великим поспіхом, що позначилося й на мові, яка рясніє італійськими формами та зворотами, і на правописі назв та власних імен, де багато різнобою, і на стилі, дуже нерівному, місцями недбалому. Інший зміст і характер мала ще одна видатна західна пам'ятка ХШ ст., в якій йдеться й про Русь, "Велика праця" англійського мислителя і вченого Роджера Бекона, який одним з найперших виступив проти церковно-схоластичних догм і прокладав шлях для науково-експериментального пізнання світу. В четвертій частині його енциклопедичної "Великої праці", присвяченої "землезнавству", тобто географії, наведено й загальний географічний опис Русі. Слід сказати, що і в цій галузі Роджер Бекон дотримувався своєї "експериментальної методології", сміливо вводячи у "Велику працю" й узагальнюючи конкретні знання, добуті сучасниками, арабами й європейцями, і надаючи їм більшої ваги, аніж свідченням античних авторитетів. Зокрема, ним були використані описи мандрів до Монголії Плано Карпіні й Рубрука, що незадовго перед тим з'явилися в рукописних списках. "Велика праця" Роджера Бекона створювалася в 60-х pp. XIII ст., тобто в період, коли Європа перебувала під величезним враженням татаро-монгольських завоювань, і природно, що Татарії" в ній відведено велике місце. Проте Роджер Бекон не розчиняє Русь у Татарії" і описує її в тих межах, які визначилися перед навалою. Для нього це крайня східна країна Європи, що простяглася до Танаїсу (Дону), ріки, що її середньовічна Європа вважала кордоном з Азією: "З півночі вона (Куманія, тобто половецька земля. - Д. Н.) межує з великою Руссю (епітет "великий" тут вжито як визначення обсягу Русі. - Д. Н.), котра теж доходить до Танаїсу" (цитую за французьким перекладом у збірнику Бержерона - 142, с. 60). За браком місця я не буду наводити всього беконівського опису Русі, який потребує численних коментарів, і вкажу лише на його судження про релігію і мову русичів. "Рутенці - християни і схизматики, - пише Р. Бекон, - бо дотримуються обряду греків; але в богослужінні вони користуються зовсім не їх (греків. -Д. Н.) мовою, а слов'янською (Sclavoniens), котра є мовою, якою користується багато народів. Русичі, поляки і чехи не вживають ніякої іншої мови, крім цієї (там само, с. 9). Наведений уривок особливо цікавий тим, що в ньому відбилося усвідомлення належності Русі до групи слов'янських народів, притаманне великому англійському вченому XIII ст. Ще виразніше проявляється воно в анонімному "Описі Східної Європи" (1308р.), створеному, як гадають дослідники, французом чи італійцем, що мав стосунок до тогочасних балканських справ (120). Разом з тим у цій пам'ятці не менш виразно проявляється й ворожість до "схизматичних слов'янських народів", що її італійський вчений-славіст А. Кроніа слушно пов'язує з атмосферою агресивного інтересу до православного Сходу, яка запанувала

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22