Курсова робота - Україна очима Заходу у XI-XVIII ст.
59

різних говірок Західної та Південно-Західної Русі, традицій давньоруської писемності та практики канцелярій і судів Великого князівства Литовського. Ця мова в XIV-XVCT. використовувалася не тільки в адміністрації й юридичній практиці, на ній була також створена значна література, оригінальна й перекладна, котра до посилення польського впливу в XVI ст. була, власне, літературою всього цього литовсько-руського державного утворення пізнього Середньовіччя. Вже дослідниками кінця XIX - початку XX ст. було встановлено, що в цьому державному утворенні у зазначений період домінувала православно-руська культура, а вплив католицького Заходу, репрезентантами якого виступали Польща й Тевтонський орден, був ще порівняно слабкий (див. 510; 639; 663, III, ч. 2 та ін.). В XIV-XVcr. західноруська мова мала певне поширення і в сусідніх країнах. Досить нагальна потреба в людях, які могли б писати нею і виступати в ролі перекладачів, відчувалася тоді в Пруссії, і такі люди знаходилися (827, с. 85-90). Була вона відома і в Польщі, особливо з появою на польському престолі Ягеллонів: перші королі цієї династії, виховані в литовсько-руському культурному середовищі, говорили руською мовою, і навіть Сигізмунд І, який правив у другій чверті XVI ст., ще знав руську мову і в своїй бібліотеці мав чимало книжок цією мовою - Часословець, книгу Іоанна Золотоуста, молитви, різні книги Біблії тощо (663, III, ч. 2, с.165-166). Необхідно вказати й на те, що в XIV-XVCT. Західну Русь пов'язувала із Західною Європою її пряма чи опосередкована участь у деяких історичних подіях і процесах усеєвропейського масштабу й значення. Маємо на увазі такі визначні й різнорідні явища європейської історії того часу, як боротьба слов'янських і литовського народів з німецько-рицарським Drang nach Osten, як організація відсічі турецьким завоюванням на Балканах і на Дунаї, як уславлений гуситський рух у Чехії. Всі ці історичні події і рухи тією чи іншою мірою втягували в свою орбіту українські та білоруські землі і, що нас особливо цікавить, позначилися й на їхніх культурних і літературних зв'язках із Західною Європою, знаходили певне відбиття в західних історико-літературних пам'ятках. Добре відомо, що українські й білоруські землі, які входили до Великого князівства Литовського, брали найактивнішу участь у війнах з Тевтонським орденом, що руські полки зіграли велику роль у вирішальній Ґрюнвальдській битві 1410 року. Петер Дуйсбурзький, автор німецької хроніки XIV ст., писав, що руське вояцтво своєю хоробрістю і військовою вправністю не поступається західному рицарству (603, с. 16). Боротьба "рутенців" проти натиску німецьких феодалів знайшла певний відгомін у німецькій рицарській поезії XIV і першої половини XV ст., зокрема у творчості Петера Зугенвірта (1356-1395) і Освальда фон Волькенштайна (1377-1445). Характерна постать німецької рицарської поезії часів її занепаду Зугенвірт виступав переважно в жанрі "героїчних розповідей", тобто панегіричних життєписів родовитих німецьких феодалів, котрі нерідко ставали учасниками грабіжницьких походів і на Польщу, і на Литву та Русь (396). Само собою, в поезіях Зугенвірта ці авантюри завойовників витлумачуються як славні діяння "воїнів Христових". Характерний у цьому плані його довгий вірш "Рицарські діяння герцога Альбрехта" ("Von herzog Albrecht ritterschaft"), в якому розповідається про похід молодого австрійського герцога в Прибалтику й Західну Русь, здійснений 1377 року; учасником цього походу був і сам Зугенвірт, який служив при дворі згаданого можновладця. Слід сказати, що у сприйманні Русі цей поет пізнього міннезангу йшов не від характеризованої вище епічної традиції західного середньовіччя, ще живої в XIV ст., а від тогочасної реальності, коли Русь була розділена на окремі землі та держави, ще зберігаючи, однак, спільну назву з цілою низкою уточнюючих означень. Таку ж картину бачимо і в Зугенвірта, причому Новгородську землю він називає "білою Руссю" (weizzen Reuzzen), землі, що входили до Великого князівства Литовського, насамперед Білорусь, - просто Руссю (Russein або Russenia), а Галичину - "червоною Руссю" (roth Reuzzen). Про останню йдеться в його величезному за обсягом вірші про бургграфа Альбрехта Нюрнберзького, відомого всій тодішній Європі авантюриста, який у 1352 p. брав участь у поході угорського короля Людовика на Галичину і в штурмі Бельця (там само, с. 32-33). Ще в кількох віршах Зугенвірта згадуються походи інших феодалів на Русь, і в цьому немає нічого дивного, оскільки в XIV ст. Литва й Русь для західних рицарів служили за найближчу арену боротьби з "язичниками", до яких католицька церква облудно прирівняла й "схизматиків", і вони вирушали туди юрбами. Відгук цих походів помітний і на сторінках "Кентерберійських оповідань" Д. Чосера, де серед прочан, що йдуть із Лондона до Кентербері, виведено бувалого рицаря, про якого говориться, що "він побував і в Литві й на Русі (in Lettew hed he reused and in Ruse)". Своєрідні руські епізоди й ремінісценції знаходимо у О. фон Волькенштайна, одного з найзначніших і найцікавіших німецьких поетів кінця XIV й першої половини XV ст. Він також був пов'язаний із традиціями міннезанґу, але, як указують дослідники, в його звучних музикальних віршах застиглі традиційні форми поезії переможено живим і щирим сприйняттям життя, реалістичністю його відтворення (435; 783; 920). Син доби авантюрництва і рицарського, і буржуазно-купецького О. фон Волькенштайн усе життя провів у мандрах, походах та посольствах, і на його долю випало стільки пригод, що їх вистачило б на цілу серію пригодницьких романів. Побував він і на Русі, а саме, як визначено дослідниками XX ст., в Білорусії

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22