У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


й вирішувати її однозначно, відлучаючи Росію і росіян від Київської Русі та її спадщини. Безперечно, зачатки державності були перенесені в міжріччя Волги й Оки з Києва, Володимирське велике князівство відгалузилося від Київського великого князівства, хоч згодом Володимирське державне утворення зазнало татарських впливів і модифікувалося на східний лад. Не менш безперечним є й те, що російська культура взяла початок у культурі Київської Русі, зберігала й по-своєму розвивала її традиції. "Загалом відомо, - слушно писав з цього приводу І. Лисяк-Рудницький, - що Московське царство в багатьох засадничих рисах (головно політичного й соціального устрою, а також і культурної атмосфери) кардинально різнилося від Київської Русі. Але, з другого боку, деякі староруські риси краще збереглися на Московщині, ніж в Україні. На політичному полі це буде, наприклад, тяглість династичної традиції, ваги якої в цих віках не вільно недооцінювати. А на культурному полі ми не можемо заперечити, що на далекій Півночі до наших часів збереглися в народній пам'яті фрагменти київського епосу, тоді як в Україні це давно забулося. І староруську літературу ми знаємо майже виключно із списків, що збереглися в московських монастирях..." (597,1, с. 25-26). Важливо зазначити, що концепція Київської Русі як вихідного етапу історії України знаходить певне підтвердження і в західноєвропейських історико-літературних джерелах XVI-XVIII ст. В цих джерелах, починаючи з "Трактату про дві Сарматії" (1517 p.) М. Меховіти й "Нотаток про Московію" (1549р.) С. Герберштайна, нерідко з'являються екскурси в історію Київської Русі, причому характерно, що з'являються вони здебільшого в описах "Русії", тобто України, а не "Московії", тобто Росії. А це є переконливим свідченням того, що в Західній Європі того часу Київську Русь пов'язували переважно з Україною, а її історію - з українською історією. Висвітленню даного питання буде приділена належна увага в подальших розділах цієї книги. Важливо ще торкнутися тут проблеми історичної ономастики України й українського народу в часи Київської Русі й у XV-XVIII ст. З цього питання дотепер зустрічається багато плутанини, неісторичний підхід до етнонімів "Україна" й "українці", спроби вивести їх ледве не з епохи Київської Русі, наділивши сучасним змістом. З другого боку, спираючись на спільність назв, російська наука й громадська свідомість найтісніше пов'язують Київську Русь і Росію, вбачаючи в другому етноісторичному утворенні пряме продовження першого. Але ж історію назви етносу не можна ототожнювати з самим етносом, назви можуть мінятися, з'являтися й зникати, а етнос залишається й розвивається; історія знає безліч подібних прикладів.

Як давно встановлено, одвічна Русь - це середнє Придніпров'я, тобто та територія, де відбувалося формування українського народу в часі, що піддається історичному огляду. З появою Київської держави, яка швидко розширилася, підкоривши всі східнослов'янські племінні союзи, все це державне утворення через певний час також почали називати Руссю. Так виникли два значення слова "Русь", широке і вузьке, що виразно й зафіксували давньоруські літописи. Тут Русь у широкому значенні - це вся Київська держава, "але поряд з цим термін "Русь" дуже часто вживається в таких контекстах, де він протиставлений певним районам Київської держави, тобто Русі в широкому значенні слова. Так, наприклад, І Новгородський літопис дуже часто пише про поїздки новгородців із свого міста "в Русь" (тобто в Київ, Чернігів або Переяслав); так само "їздили в Русь" із Суздальської, Смоленської, Полоцької та інших земель (467,с. 162). Проте утворення Київської держави, на яку поширилася назва "Русь", оскільки вона її створила, не означає появу "давньоруської народності" як її кореляції в сфері етноісторичній. Формування етносу й державно-політична історія -це все-таки різні процеси, які далеко не завжди збігалися, надто в часи середньовіччя. Не слід суспільно-політичні й етнокультурні функції і можливості державних утворень пізнішого часу механічно поширювати на середньовіччя, що йому притаманний феодальний тип державності як зібрання під верховенством сюзерена васальних володінь, різною мірою від нього залежних.

У цих державних утвореннях, до яких належала й Київська Русь, не було постійної системної дії доцентрових сил у різних сферах життя, ця дія то посилювалася, то послаблювалася залежно від різних чинників, зокрема від суб'єктивних якостей правителя. А далі наставала фаза, що називається феодальною роздробленістю і характеризується утворенням місцевих центрів, які зводять до мінімуму або й до нуля значення головного центру. Як говорилося вище, назва "Русь" ще в IX ст. закріпилася за землею в середньому Подніпров'ї з центром у Києві, яка є історичним ядром формування руського (українського) етносу. За порівняно нетривалий час розквіту Київської держави, що припадає на другу половину Х -першу половину XI ст., на неї поширюється назва "Русь", але вживається вона лише в двох значеннях - у державно-політичному стосовно інших держав і в церковній сфері, де нею окреслювалася руська церква як ієрархічна одиниця (931, с. 149-150). Однак і в той час ця назва "в широкому розумінні", як етнонімічна, адекватна "давньоруській народності", не вживалася.

Як показав А. М. Насонов у спеціальному дослідженні, "межі "Русі", "Руської землі" визначаються територією Переяславської області. Чернігівської, за винятком північних і північно-східних її частин, і Київської області, за винятком Деревської і ДРОГОБИЦЬКОЇ земель. Нема даних про верхнє Полісся з Курськом... Не можна бути цілком впевненим, що сіверянська територія по верхньому Поліссю не входила в склад "Руської землі", в усякому разі, це питання доводиться залишити відкритим" (647, с. 29). Впадає у вічі, що обриси "Руської

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22