У ХП ст. в Чорне море проникають італійські торгові республіки, Ґенуя й Венеція, засновують свої перші колонії на його північному березі і встановлюють досить широкі торговельні зв'язки з "Руською землею", зокрема з Києвом. Це, до речі, знайшло відгомін у "Слові о полку Ігоревім", де згадуються "венедиці", тобто венеціанські купці, в столиці Русі. Вони названі серед представників народів, що славлять у Києві перемогу князя Святослава над половцями в 1185 році: "Ту Немци й Венедици, ту Греци й Морава поют славу Святославлю..." (45, с. 202). Ця згадка про "венедиців" автора "Слова..." наводить на думку, що вони були в той час не такими вже й рідкісними гостями в Києві. В цілому ж названі торговельні зв'язки засвідчують, що до монголо-татарської навали в Європі існувала певна єдність господарського розвитку, яка охоплювала простір від Атлантики до Волги, і Русь входила до цієї системи. У Х-ХІІ ст. Київська Русь відігравала визначну роль і в політичному житті Європи, з нею шукали зв'язків і порозуміння не тільки сусідні держави, а й віддалені, в тому числі Німеччина й Франція. Місце й роль Русі в тогочасній системі європейських держав, її участь у політичному житті континенту докладно висвітлені в численних дослідженнях, вітчизняних і зарубіжних (526; 661; 672; 754; 755; 821), і тут ми обмежимося тим, що вкажемо на деякі, найбільш промовисті моменти. Так, уже в Х ст. походи київських князів на Візантію набули розголосу по Європі, сприяючи утвердженню військово-політичної репутації Київської держави. Слід вказати й на те, що у ІХ-ХІ ст. великі загони русичів служили у візантійському війську і брали участь у нескінченних війнах, які вела Візантія, зокрема в Італії, на Сицилії і в Північній Африці, де вони нерідко стикалися з воїнами різних країн Заходу. Зважаючи на військову силу Київської держави, Візантія прагнула підтримувати з нею мирні й дружні відносини, що було відомо в усій Європі й справляло на неї враження (594). Наполегливий інтерес виявляв до Русі папський Рим, намагаючись витіснити візантійський церковний вплив і втягнути її в свою орбіту. Про велику політичну роль Русі в тогочасній Європі красномовно свідчать розгалужені династичні зв'язки київських князів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, з дворами європейських держав ХІ-ХПст. В ті часи шлюби між особами правлячих династій служили виключно політичним цілям, і правителі європейських держав прагнули породичатися з могутніми київськими князями та заручитися їхньою підтримкою в дипломатичних та воєнних акціях.

Так, уже 1014 року до Києва прибули чеські й угорські посли з проханням до князя Володимира видати дочок за їхніх королів; син київського князя Святополк в цей же час одружився з польською княжною, а всі ці шлюби, зрештою, укладалися з метою створення коаліції чотирьох держав - Русі, Польщі, Чехії й Угорщини - проти Германської імперії (754, с. 88-89). При дворі київських князів нерідко знаходили притулок і підтримку королі та принци скандинавських династій. Та найкрасномовніше про велику політичну