Курсова робота - Україна очима Заходу у XI-XVIII ст.
59

виведено історично достовірний образ Ярослава Мудрого, розумного і владного правителя, справжнього господаря у своїй державі, який не любив розкидатися грішми (в сазі не без роздратування закидається Ярославові скупість, відсутність "широти душі"). Разом з тим, чи не найвиразніше передає ця сага характер тогочасних скандинавсько-руських взаємин і загалом специфічний колорит епохи, доповнюючи тим самим літописи та інші джерела (608; 693). Серед caг "Геймскрінгли" найбагатша "руськими епізодами" "Сага про Гаральда Сігурдарсона", герой якої, вояк-авантурник і скальд, пізніше король Норвегії (1046-1066), належить до найяскравіших і найколоритніших постатей скандинавського середньовіччя. Ще юнаком Гаральд, після поразки його брата конунга Олафа, втік до двору Ярослава (1031 p.) і допомагав йому у війнах з печенігами, про що свідчать і руські літописи. В Києві він закохався в Єлизавету, дочку Ярослава Мудрого, і перш ніж просити її руки вирушив зі своїм загоном на пошуки слави й багатства, заручившись попередньою домовленістю з князем. Він служив у візантійського імператора, відзначився у війнах, що їх вела імперія в Італії, Африці та Малій Азії, побував як паломник у Єрусалимі і лише 1042 року повернувся до Києва й одружився з Єлизаветою. Невдовзі по тому він вирушив на батьківщину, відвоював королівський трон і впродовж двадцяти років правив Норвегією, відзначаючись твердістю і жорстокістю. Як розповідає сага, під час втечі з Візантії, де він внаслідок придворних інтриг потрапив до в'язниці, Гаральд, пливучи Чорним морем до Русі, склав кілька пісень, звернених до Єлизавети, "дочки конунга Ярослава", руки якої він домагався. Наведемо кілька строф із пісні Гаральда у підрядковому перекладі: "Ми зітнулися з трандами так, що вони мали чисельну перевагу. Сталася, звичайно, запекла й жорстока битва, коли ми стялися одне з одним. Ще юнак, я навіки втратив свого повелителя, теж юнака, який поліг у битві. Але дівчина з золотим перснем, яка живе на Русі, мене не кохає. Я знаюсь на восьми мистецтвах: вмію кувати вірші, можу мчати на швидкому коні, часто плаваю, вмію бігати на легких лижах, метати спис і гребти веслом. Але дівчина з золотим перснем, яка живе на Русі, мене не кохає. Ніхто, ні жінка, ні юнак не стануть заперечувати, що саме ми на світанку в південному місті змахнули мечами, метнули списи; там є багато доказів наших подвигів. Але дівчина з золотим перснем, яка живе на Русі, мене не кохає" (цит. за: 607,с.126). З того часу, як у добу преромантизму в Європі пробудився інтерес до "північної поезії", пісні Гаральда були перекладені кількома європейськими мовами. Значної популярності набули вони також у російській преромантичній літературі. З французького перекладу Малле навів їх у прозовому перекладі М. М. Карамзін у своїй "Історії держави Російської" (552, II, прим. 41). З'явилися також віршовані переклади І. Ф. Богдановича і М. О. Львова, зроблені також не з оригіналу; перекладом Львова скористався К. М. Батюшков для своєї "Пісні про Гаральда Сміливого", яка являє собою вільне наслідування норвезького короля-скальда. Що ж до пізнішої "Пісні про Гаральда і Ярославну" О. К. Толстого, то це цілком самостійний твір, романтично-сентиментальна балада про вірного рицаря-коханця, в якій уже нічого не лишилося ні від історичного Гаральда, ні від його скальдичної поезії. Українською мовою цю пісню переклав Іван Франко під назвою "Пісня про дівчину з руської країни". Вперше цей переклад був опублікований у "Літературно-науковому віснику" (1907, кн. 2, с. 315-317) з приміткою перекладача, стислою біографічною довідкою про автора пісні і передрукований у 50-томному зібранні творів Франка (737, XII). Переклад зроблений Франком не з оригіналу, а з німецького перекладу Р. Абіхта, наведеного як ілюстрація у його розвідці "Південноруська "Пісня про Ігоря" і її зв'язок з північногерманською поезією" (769). До речі, в коментарі до перекладу Франка в академічному 50-томному зібранні його творів подається перший рядок названого німецького перекладу "Am weiten Sizilien Hog vorbei der Kiel", наведений Франком, і кваліфікується... як "перший рядок оригіналу" (737, XII, с. 719). Переклад Франка, хоч і зроблений з перекладу-посередника, за змістом набагато ближчий до оригіналу, ніж названі вище вільні переклади й переспіви; в цьому можна пересвідчитись, зіставивши його хоча б з наведеним вище підрядником кількох строф скальда Гаральда. Ближчий він до оригіналу і в деяких компонентах віршової форми, зокрема в строфіці, у відносній простоті образності, загалом не властивої поезії скальдів. Відсутня у Франка й тенденція до романтизації Гаральда, яка так виразно проявляється у вільних перекладах і переспівах часів преромантизму й романтизму. У з'язку з цим слід зазначити, що Снорі Стурлусон у своїй сазі розповідає про цього, за пізнішими уявленнями, "романтичного героя" з тверезою і діловитою реалістичністю, турбуючись передусім про достовірність розповіді. Він малює Гаральда як людину мужню, відчайдушне сміливу, але разом з тим хитру й жорстоку, особливо ж небайдужу до воєнної здобичі. До речі, навіть скальди, більш схильні відтіняти "романтичну сторону" історії Гаральда, відзначають його жадібність до трофеїв. Наприклад, Торарін Скеґґісон каже, що цей "зразковий витязь набрав повні руки розпеченого червоного вугілля (тобто золота. - Д. Н.) землі грецької" (607, с. 116-117). А сага з суворою й прямодушною правдивістю розповідає, що Гаральд відправив у Київ, а звідти на батьківщину "величезні багатства, рівні яким ледве чи можна побачити, бо він пограбував ті краї землі, що славились золотом і дорогоцінними речами" (там само,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22