Іванишин Йосип Іванович, 1912 року народження, с. Велика Кам’янка, Коломийського району, українець, освіта початкова. Заарештований 09 серпня 1948 року. Звинувачення: переховував вояків УПА і членів ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 27 серпня 1948 року засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років порушення в правах з конфіскацією майна. Реабілітований 9 лютого 1994 року (13359 П.)

Кушнірчук Дмитро Михайлович, 1905 року народження, с. Велика Кам’янка, Коломийського району, українець, селянин. Заарештований 22 червня 1948 року. Звинувачення: Військовим трибуналом військ НВС Станіславської області 21 липня 1948 року засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років порушення в правах з конфіскацією майна. Реабілітований 30 грудня 1993 року (13355 П.)

Огородничук Василь Петрович, 1922 року народження с. Велика Кам’янка, Коломийського району, українець, освіта початкова. Рядовий 359 – 20 ЗСП 14-ї ЗСД (м. Вижній Волочек Калінінської області, Росія). Заарештований 24 червня 1944 року. Звинувачення: член ОУН, псевдо – Білий. Особливою нарадою при НКВС СРСР 6 січня 1945 року засуджений на 8 років позбавлення волі. Реабілітований 24 червня 1993 року (11717 П.)

Ткачук Михайло Юрійович, 1926 року народження, с. Велика Кам’янка, Коломийського району, освіта неповна середня. Заарештований 22 червня 1948 року. Звинувачення: збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ НВС Станіславської області 28 липня 1948 року. Засуджений на 25 років позбавлення волі на 5 років порушення в правах конфіскації майна. Реабілітований 30 грудня 1993 року (13351 П.) [45, с.28].

В липні-серпні 1944 р. німецькі війська покинули, відступивши, наш край, і на їх місце знову повернулися радянські власті, так звані "Другі совіти". Але аж до закінчення війни у більшовицької влади в селах і містечках не вистачало потрібної збройної сили, щоб побороти повстанську армію. В селах фактично існувало двовладдя. З райцентру тиснули чим скоріш утворювати сільську раду, а зважитись комусь на цей ризикований крок, щоб стати головою, було непросто. Головами сільрад ставали переважно ті, хто мав гарантії від місцевого підпілля ОУН. Про те, що голови працюють під тиском двох протилежних сил, добре знала і районна влада, але наразі мусила з тим миритися, бо інакше не було б нічого. Пізньої осені 1944 р. відділи УПА змушені не раз проводити виснажливі оборонні бої з внутрішніми каральними військами СРСР.

Перші широкі операції проти УПА почалися взимку 1944-45 рр., коли більшовики кинули в Карпати цілі поліційні дивізії. Операції повторювалися впродовж 1945 року. Найбільшою операцією проти УПА було велика блокада взимку 1945-46 рр. Від 1947 року почалася демобілізація відділів УПА. Після чого вояки і старшини УПА поповнювали ряди збройного підпілля. Залишилися тільки команди та невеликі відділи для спеціальних завдань [45, с. 14].

Згідно з наказом Головного Командира УПА генерала Тараса Чупринки з датою 3 вересня 1949 року розв'язано останні бойові відділи та штаби. Таким чином вже з кінця 1949 року бойові ації відбувалися тільки в рамках збройного підпілля, бо регулярних частин УПА вже не мала. І хоч українське підпілля зазнало великих втрат, боротьба тривала ще кілька років.

Більшовицька влада не забула, та й не могла забути про свої наміри все-таки доконати селянство і зробити його господарку колективізованою. Вона знову вдається до практики примусового переконання вступати до колгоспу.

Репресивна комуно-московська система, що брела по українській землі по коліна в крові, десятиліттями забороняла навіть згадку рпо хресний хід мільйонів українців по безмежних гулагівських таборах, а жахливу правду заливала брудна повінь величезної брехні та історичних перекручень. Україна позбувалась своїх кращих синів і дочок, відбувся геноцид української нації. Однак народ не скорився і ціною великих втрат домігся своєї Державності.

Мешканці села Велика Камянка теж чинили опір фашистам, були розвідниками, звязковими. Однією з таких мужніх людей цього села була М. Вівчарук – звязкова під всевдонімом “Калина” [50, c.4].

Її батько –Іван Фнис, народився 1902 р. в ???, що розбіглося вздовж мальовничої Лімниці, був освідчений, начитаний, але через громадську діяльність його переслідували поляки і він змушений був переселитися в 1929 р. до родинного с. Велика Камянка, за 14 кв від Коломиї. Було у них троє дітей. Найстарша – Гануся (1927 р.), в 1943 р. вступила до Станіславського сільськогосопдарського ліцею, де стала членом юнацької ОУН, розклеювала в місці протинімецькі летючки, розповсюджувала підпільну літературу. Тоді у с. Велика Камянка вже існувала підпільна націоналістична група, керівником якої був Дмитро Харук (Максим).

До нього часто проходив районний провідник ОУН – Юркеквич (“Тятива”) і з ним почала співпрацювати Ганна, яка вибрала собі псевдо “Калина”. Вона почала проводити свою підпільну діяльність. Коли про їх діяльність дізналися поляки і донесли німецькій владі, то батька її ледве не розстріляли, “Калина” пізніше стала звязковою теренової мережі ОУН.

Восени 1946 року “Калина” була свідком, як на присілку села Янківки Грушці після короткого запеклого бою, в будинку Бабачка Миколи згоріли три повстанці, а госопдиню кинули живою у вогонь.

У квітні 1945 р. в урочищі “Глибока” різунівці зіткнулися з великим загоном НКВД, двоє стрільців було поранено: “Крук” і “Камінь” (Іван Сеньків з Джуркова) уночі їх було привезено в село, а “Калина” визвала місцевого лікаря Григорія Дячука. Він очолював місцеву амбулаторію і був звязаний з бондарівським підпіллям. Пізніше “Камінь” став зрадником і доктор був увязнений на 25 р. у Сибірські табори. У 1948 році він