сліпім наслідуванні візантійців” [36, с. 59].
В селі Велика Кам’янка є також каплиця греко-католицької віри, будується церква.
Є також громада адвентистів сьомого дня (бл. 60 чол.), яка бере свій початок у 1931 році, коли були охрещені перші 12 чоловік [29, с. 1]. Серед перших були Драгомирецький Антон, Негрич Михайло, Дячук Дмитро, який і є на даний момент пастором громади. Молитовний дім цієї громади побудований в 1998 році.
На території села знаходиться 1 цвинтар. Побудовано 5 капличок, 2 збудовані в 1999 році, 2 в 1996 році, одна стара, збудована в 1910 році. Всі каплички цегляні.
б). Розвиток шкільництва.
Шкільний закон від 22 березня1787 р. визнав українську мову
крвевою, а 24 жовтня 1789 р. уряд вимушений був дати дозвіл на
відкриття тривіальних шкіл з українською мовою навчання. У 1792
році цісарем Австрії став Франц 11, який інакше дивився на розвиток, ніж його попередники. Під польським тиском 06.02.1792 року зліквідовано українське шкільництво й наказано вчити дітей рідною мовою читати і писати лиш двічі на тиждень. А законом від 18. 06. 1813р. австрійський уряд звільнив
себе від піклування про народну освіту і переклав будівництво та
утримання шкіл на плечі селянства. Це ще більше загальмувало на
довгі роки розвиток початкової освіти в сільській місцевості.
Водночас у Галичині посилився рух на захист українських шкіл.
Очолював його галицький учений І. Могильницький.
Основною організаційною формою шкільництва була школа парохіальна, а вчителями - священики і дяки.
Найбільш яскраво освітня діяльність села Велика Кам’янка представлена школою.
Ще у документах за 1860 р. знаходимо відомості про існування у Великій Кам’янці однокласової школи. В Шематизмі Єпархії Станіславської за 1900 р. теж згадується про існування школи. В 1910 р. в селі існувала двокласова школа з 5 учителями та викладанням українською мовою, одна експонована класа на Горбах, з польською мовою викладання [9, с. 774].
До війни у селі було 3 школи:
трикласова з українською мовою викладання, де працювало 3 учителі;
двокласова з польською мовою викладання на Сухареві, де працювало 2 учителі;
однокласова з польською мовою викладання на Горбах та однокласова на Болотах, де працював 1 учитель.
В 1941 р. було 3 школи: українська, польська, мішана [10, с. 67]. Директором української школи був пан Фещук, учителем – пані Буракова і пані Штефурак. Головне приміщення цієї школи знаходилося на місці колишньої аптеки, а на даний час житлового приміщення, решту класів знаходилося по хатах Бойчук М., Кендзьора І., Чоланюка В. Діти вчилися зранку до вечора. За німецького панування директором школи був М. Підганюк.
В післявоєнний час на території села було дві школи: в центрі села і на Горбах.
Школа на Горбах була побудована в 1938 р. зусиллями громади села. В 1949 р. тут було відкрито середню школу [38, с. 5], будівництво якої розпочалося ще в 1947 р. [39, с. 5]. В центрі було закінчено будівництво школи, яку будувати почали, ще за польських часів. Тут була неповна середня школа. Директором школи була Літошко Марія з Чернігівщини. Більшість учителів також були приїжджими. Пізніше директорами школи були: Лесюк В.М., Карпова Г.М., Шепетюк В.І., Томенчук Б.П., Мельничук В.М., Косович В.О., Остафійчук М.С., Геник Я.Є.
Отже, за австро-угорської окупації в селі Велика Кам’янка і у всіх інших школах району була українська мова. За польської окупації посилилася тенденція до ополячення місцевого населення – впродовж 1925-1931 рр. практично всі українські школи Галичини були перетворені на мішані, так звані утраквістичні, а насправді – польські. Пам’ятаймо, що й за радянських часів дискримінація української мови відбувалася цілеспрямовано, постійно і на державному рівні. Вчителям “братньої російської” мови за однаковий обсяг виконаної роботи платили більше, ніж їхнім колегам, які навчали дітей материнської мови.
За даними інформації про стан роботи по ліквідації неграмотності і малограмотності серед дорослого населення станом на 1-2 грудня 1952 р. в Коломийському районі нараховувалось 394 неписьменних та 491 малописьменних [3, с. 60]. В цьому ж році було проведено нараду голів сільрад та директорів шкіл, на якій обговорювалися питання про ліквідацію неписемності та малописьменності серед населення району.
Станом на 1 вересня 1952 р. нараховувалося 257 неписемних та 683 малописьменних [3, с. 60].
Станом на 30 квітня 1953 р. нараховувалося неписьменних 695 чол. Відкрито 24 спільні дитячі установи, всіх дітей в них нараховувалося 821 чол, з них дітей дошкільного віку – 546 [3, с. 60].
Незважаючи на важкий період Великої вітчизняної війни Велика Кам’янка дбала про освітнє життя. Можна піддати сумніву правдивість відомого прислів’я: “Зустрічають за одягом, проводжають за розумом”. Так само, як зовнішній вигляд чиєїсь садиби багато чого говорить про її хазяїв [29, с. 1]
Сам вигляд Великокам’янської середньої школи милує зір як ззовні, так і всередині. Саме цю нову середню школу у Великій Кам’янці було відкрито у 1988 р. Розрахована вона на 624 учні [29, с. 1].
У 1997-1998 рр. в школі працювало 42 педагоги, 39 з них мають вищу освіту, 9 вищу категорію, 5 – звання “старший учитль”, 1 – учитель-методист. Директором школи є Огородничук Я.Й.
Школа – жива енциклопедія. Чимало треба потратити часу, щоб оглянути художні твори на стінах та прочитати всю інформацію. Враження таке, ніби перегортаєш всесвітню енциклопедію.
Над усім цим попрацювали батько і син Корпанюки – не без гордості за своїх односельців – мовить директор школи Я.Й. Огородчук. Кожного року Великокам’янська школа займає