Тоді, у повоєнні роки, могили були для новго режиму не стільки пам’ятками про стрілецтво, як нагадуванням про те, що народ не скорився і досі. То в одному селі, то в іншому лунали вибухи – сапери на могилах підривали хрести. Потім ці хрести люди закопували на цвинтарі, на церковному подвір’ї, а хто просто переховував до кращих часів, сподіваючись, що вони знову займуть своє почесне місце. Розкопувати кургани примушували школярів, як це було, наприклад, у Вкликому Ключеві, чи розгортати бульдозерами, як у Корничі.

І ось з’явилася реальна надія на суверенітет України, прокотилася нова хвиля спорудження символічних могил. Спершу поновили символічну могилу у Коломиї, далі – по всіх селах району.

Минали роки за роками. Московсько-більшовицька імперія проходила через стадії свого розвитку, щораз опиняючись перед, здавалося, непереборними проблемами, але защораз щось виручало її.

Життя селян немовби пішло на ліпше. Але не на довго, бо вже наприкінці 80-х років сибірські надра зійшли нанівець і для країни настали чорні дні з реформами Горбачова, що застрягли в грузькій трясовині "розвинутого" соціалізму з "людським обличчям".

Та вже невблаганно, наче йдучи у слід пророцтвам Нострадамуса, наближався закономірний кінець, приспішений горбачовськими Ідеями "перебудови", який врятував поневолений народ" Імперії "совітів" від нового страшного лиха. Якби не горбачовська ''перебудова", то довелося б знову страчувати десятки мільйонів радянських громадян, решту повертати до рабської праці, бо хто б спромігся (та й добровільно хотів?) прогодувати величезну армію щасливих репресантів-наглядачів.

Неозора держава, в страху перед якою тремтів увесь світ, відчула себе наче паралізованою. Розгубилися і багато мешканців краю і села. Що робити далі, як жити? Але не всі втрачали грунт під ногами.

1989 р., 8-го вересня, в Києві відбувся з'їзд Народного Руху . Цей новітній рух опору оформився організаційно, обравши за словами Левка Лук'яненка, єдину стратегічну лінію — Вільна Незалежна Самостійна Україна.

А далі настав час роздвоєнь. Люди незримо стали на дві сторони Правди. Тобто, кожен мав свою правду. Одні ту, що пропагувала газета з брехливою назвою "Правда", інші — ту, що знала і берегла краща частина народу. Одні хотіли Союзу, інші боролись за У країну.

Але Всевишній Творець хотів чільної України і на якусь історичну мить дав депутатам Верховної Ради державного розуму І вони проголосували 24 серпня 1991 року за незалежність України Та істинним святом мала б стати дата 1 грудня 1991 року, коли український народ на референдумі висловив свою волю незалежній державі, вірячи в її свіже майбутнє. Жителі с. Велика Кам’янка більш як 97% голосували за вільну Україну, надіючись побачити її квітучою і багатою .

Але ще й зараз на 10 році незалежності такої України нема. На це є поважні причини. Україна у своєму розвитку запізнюється від інших країн. Вина лежить на нас самих, практично на всьому суспільстві — відсутності енергії у керманичів і доброї волі у спільноти. Безгосподарність і недбалість на кожному кроці, в усіх суспільних верствах і, на жаль, при всіх можливостях і здібностях до енергійної діяльності. Бракує і добрих провідників, єдності задля добра нації. І це доводять події в Народному Русі України, незважаючи на те, що минуло десять років від його започаткування. Зачах Рух та й ще поділився.

Нам бракує тої мудрості, що мали церковні діячі минулого. Мова йде про церковні події 1596 року. Вони зрозуміти особливе місце України в центрі Європи як місток між Сходом і Заходом: зле буде, коли відмежовуватися від Заходу, недобре також відриватися від традицій Сходу. Ось в чому полягає вся суть ідеї про унію. Історія чотирьох століть підтвердила далекоглядність тогочасних церковних діячів стосовно Галичини — географічного центру Європи.

Деякі Укази Президента України нагадують спроби реформувати економіку держави і саме одну із найбільш запущених галузей — аграрну. Дещо вже зроблено, зокрема зруйновано - колгоспи, хоч більшість з них вже давно самозруйнувались. Дехто зрозумів, що руйнувати колгосп, це в буквальному смислі — і розбирати по цеглині колективні будови. Цього ми ще за роки радянської влади навчилися. Тепер би ще навчилися по цеглині будувати вже не чужу, а свою незалежну державу.

Настав день, коли Україна в цілому, а Велика Кам’янка зокрема, збулася московсько-більшовицького гніту, мов жахливого сну. Цьому передували такі події: у ніч проти 19 серпня 1991 р. владу в СРСР захопив антиконституційний, так званий Державний комітет з надзвичайного стану. трохи оговтавшись, Верховна Рада України через кілька днів після заколоту спромоглася видати документ, який приніс Україні вистраждальну незалежність.

“Акт проголошення Незалежності України”.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19.08.1991 року;

Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні;

Виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародними правовими документами;

Здійснюючи Декларацію про державний скверенітет України, Верховна Рада УРСР урочисто проголошує Незалежність Української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і Закон України.

Цей акт набирає чинності в момент його схвалення.

“24 серпня 1991 року Верховна Рада України”.

Постанова Верховної Ради УРСР:

Про проголошення незалежності України.

Верховна