Замчище – територія, на якій був побудований замок графа Камінського. Цей замок за своїми розмірами був дуже великий і його називали – замчищем. Зруйнований він був Микитою Кушнірем.

Руда – тут знаходився замок Софії Глоговської. Сонце випалювало траву під берегом на цій території до рудого жовтого кольору, звідси напевне і пішла назва.

Болота – назва цього кутка говорить сама про себе. Це була територія дуже заболочена, на якій навіть і в дуже теплу погоду відчувалася вологість.

Сухарів – ця місцевість була дуже сухою, непридатною до господарювання і кілька раз горіла. За другою версією – скільки люди не садили садів, вони завжди висихали. Інші вважають, що це був фільварок. Згадується в літературі під 18920 р. [41, c.13].

Солонець – тут колись була криниця, з якої текла солона вода, з якої варили сіль. Звідси і назва.

Під’яблінки – житель села Макарчук посадив великий яблуневий сад. Відтоді ця територія стала називатися Під’яблінками.

Ставище – на цій місцевості колись з-під гори текла вода, що утворювала ставок, який щоразу збільшувався. В ньому прали білизну. Це одне із найбільших джерел села.

Красниці – територія, яка знаходиться за селом в напрямі до Обертина. Там були збудовані корівники, які люди називали Красницями. За іншою версією тут був став, у якому жінки вимочували коноплі, що мали бути за висловами місцевих жителів “дуже красними”.

Чистяк – хутір, названий за прізвищем Часника. Знищений у роки Другої світової війни [41, c.13].

Чорновки (польська назва “Чорноуки”) - це захаращене місце, на якому нічого не росте. З Чорновок бере початок річка Чорнова, яка протікає через Обертин.

Пологи – місцевість дуже пологиста. Зараз це місцевість розбудована.

Ліниця - існує дві версії щодо цієї назви - за першою тут висівали льон, звідти і назва. Інша говорить, що земля там не родюча, біла глина не давала урожай, земля лінувалася родити, звідки і назва.

Циганщина – колись сюди в давнину приїхали люди, які відрізнялися від корінних жителів. Це були цигани. На полі, де знаходилося дві грушки, вони побудували хату й стайню, де і стали жити. Жили цигани дуже бідно, проте в злагоді з місцевими жителями. Згодом вони померли, а поле з того часу зветься Циганщиною.

Через село Велика Кам’янка протікає чотири струмки: Солонець, Веселий, Міхурівка, Харукова. Вони зливаються в один струмок і впадають в став с.Джуркова.

Гарним був ставок у Гуркалах. Звідти люди возили воду для всього села. Вода, яка бігла з-під берега створила криничку, що була викладена камінням. Вона збереглася і до цього часу. На Водохреща там святять воду.

За останні роки на території села було створено ряд штучних ставів: на Ліниці, в Красниці, в Глибокій.

До села Велика Камянка прийлягає і населений пункт Фатівці, який згадується під 1947 р. Інша назва села – Фатовець чи Хватовець. Назва ноходить від прізвища Хватів, де “хват, за словами Б. Грінченка – це блазень, пустун [42].

Отже, виникнення села Велика Кам’янка має цікаву і надзвичайно насичену історичними подіями, легендами та переказами місцевих жителів історію, яка бере свій початок ще з ХV ст.

Розділ IІІ. Сторінки історії с. Велика Кам’янка

до ХІХ ст.

В XIV – XV ст. Прикарпаття було густо населеним краєм, з добре розвиненим землеробством, скотарством, мисливством, обробкою деревини, шкіри, заліза. Велике значення мало добування солі (поблизу Коломиї), якою постачали навколишні землі, в тому числі і населені пункти, серед яких була і Велика Кам’янка.

Характерною рисою розвитку феодальних відносин на Галицькій землі у XII- XIIІ ст. було зростання серед феодалів багатої і впливової верхівки. Проте князів і бояр часто сплачували народні повстання. Найбільші з них були в 1159 і 1241 році [32, с. 12].

Період шляхетської окупації у XV – XVII ст. позначений дальшим розвитком і зміщенням феодально-кріпосницьких відносин, відчутним посиленням не тільки соціального але й національно-релігійного гноблення на Прикарпатті. Починаючи з XV ст. все більше обмежувалося право переходу селян від одного феодала до іншого. За ухвалою сейму 1505р. воно взагалі було скасовано. Польські феодали запровадили панщину, право вотчинного суду (1447). Особливо посилилось польсько-шляхетське поневолення після Люблінської унії 1569 року. Польські пани, прибравши до рук адміністративний державний апарат, загарбали міста, села, найкращі землі, ліси й пасовиська. На кінець XVI ст. лише магнатам Потоцьким тут належало 17 міст і містечок, серед них і велика Камянка [31, с. 33] .

Використовуючи своє панівне становище, часто і військову силу, феодали створили на галицьких землях свої великі господарства, у яких працювали селяни – кріпаки. Провідними галузями виробництва було зернове господарство і тваринництво.

Зростання панських фільварків супроводжувалося насильницьким захопленням селянських земель, руйнуванням сільської общини.

Нещадного визиску зазнало і міське населення, значна частина якого перебувала у феодальній залежності. В 1 половині XVII ст. в Галицькому і Коломийському повітах з 55 міст і містечок 37 були власністю польських і українських магнатів, а два належали духовенству [32, с. 15]. Зокрема, Велика Кам’янка в цей час належала польському пану Станіславу Потоцькому.

Польські королі в різний час надали ремісничо-торговому населенню 16 найбільших міст Галицького і Коломийського повітів самоуправління за так званим магдебургським правом. Щоб міцніше закріпити на землях Прикарпаття, Річ Посполита підтримувала польських, німецьких, вірменських купців і ремісників, надавали католикам різні пільги в торгівельно-ремісничій, культурній та адміністративній діяльності. Тут Галич,