А тому, не безпідставно побоюючись виступів цих невільників, капітани турецьких галер вживали всіляких запобіжних заходів. Наприклад, гребці були прикутими за дві ноги, або за одну ногу до судна. Нерідко сковувалися і руки, але так, щоб це не могло стати на заваді гребти. У відкритому морі турки одягали на кожного невільника залізні наплічники чи кола, щоб таким чином, паралізувати їхні руки. Кайдани не знімалися навіть під час роботи з парусами, а також під виходу в море.

Слід визначити, що по відношенню до невільників турецьке командування завжди керувалося терористичною системою управління й покарань. Причому найжорстокіше поводження з гребцями було нормою. Так, наприклад, тих невільників, які не хотіли працювати в повну робочу силу, наглядачі били по голому тілі ременем з волячої шкіри або ж мокрим канатом, змоченим у воді.

Та козаки – невільники не бажали були миритися зі своєю долею, і при найменшій змозі тікали з галер, відмовлялися гребти у критичні моменти морських битв, що змушувало турків капітулювати. Турецькі галери ставали в цей час влучною мішенню для християнських гармат, і тоді вони нерідко йшли на дно. Саме так, козаки, жертвуючи собою в ім’я перемоги над ворогом гинули.

А восени 1627 року відбулося одне з найвизначніших повстань рабів – галерників. Ініціатором повстання виступив Марко Якимовський, український шляхтич, уродженець міста Бара, що на Поділлю. Які ж ще відомості, ми маємо на сьогодні про цю постать? Дослідник Мицик [іс.185] вказує на те, що після того, як польська армія у жовтні 1620 року зазнала нищівної поразки від турецько-татарських військ на Цецорських полях у Молдавії, то Якимовський, як і багато інших потрапив у полон. Опинившись на галерах, він зумів увійти в довіру до турків, і йому навіть було дозволено знімати кайдани удень і прислужувати на палубі турецьким матросам. Безумовно, були в нього в цьому ділі і сподвижники. Це зокрема: Степан Сатановський та Іван Стольчина. І ось цих троє осіб довго вагалися, оскільки розуміли, що в раці невдачі їх очікує мученицька смерть, але все ж таки наважилися і здійснили, те що запланували.

Як же вони діяли в даному випадку?

Спочатку усі троє вони пробираються на кухню, де їм на шляху стали турецький кухар та грек - потурнак. Та дуже швидко вони з ними справилися. Після цього, ця відважна трійка захопила справжню зброю й почала визволяти з кайданів своїх товаришів. В кінцевому наслідку уся турецька команда була перебита. Частина була викинута в море, а частина взята в полон. Після цього, повстанці обрубали якірні канати і вийшли в море. По них почали бити турецькі гармати з берега. Однак ніякої шкоди вони їм не заподіяли. Тоді, в погоню за повсталими Касимбек посилає три галери з його ескадри. Але саме в цей час особливо посилюється буря, за описом Біплана, - [1; ], а тому турецькі галери змушені були припинити гонитву.

Як же в даному випадку повинні були поступити повсталі ? В них було 2 виходи:

1-ий, повернути назад, де їх би без сумніву чекала вірна смерть;

2-ий мчати вперед, незважаючи на непогоду, адже можливо це був шанс для спасіння.

Саме другий вихід звісно був ними обраний. Якимовський тепер виступаєэ в ролі капітана. Спочатку було взято курс на південний захід, до Італії. Наприкінці другого тижня плавання, уникнувши зустрічі з турецькими кораблями, повсталі обійшли Пелопонес і зупинилися біля невеликого острова Строфади в Іонічному морі. Пізніше вони досягли Південної Італії. Пройшовши уздовж східного узбережжя Калабрії, вони увійшли до Мессінської протоки і зупинилися. Згідно, даних, Біплана, це сталося 7 грудня 1627 року. У Сицилії повстанці пробули місяць і на честь свого спасіння заклали тут каплицю.

На початку січня 1628 року вони отримали дозвіл від віце-короля Королівства обох Сицилій – Фердинанда III Габсбурга прибути до міста Палермо, а тому одразу вирушили в дорогу. А з Палермо попливли до Риму, куди прибули, 16 лютого 1628 року. Тут вони були урочисто прийняті римським папою Урбаном VIII. Потім вони вирушили на Батьківщину. Основна маса повстанців у травні 1628 року прибула до Кракова, столиці Польщі, звідки було не так уже й далеко до рідної землі.

Подібного роду повстання вибухнуло у 1642 році на турецькій галері, яка знаходилась у Мармуровому морі. Його очолили Роман Катіржний, донський козак Іван Мошкін, запорожець Іван Симонович. Наслідком цього повстання було, те, що в його ході було вбито й викинуто в море 220 членів турецької команди; а ще 34 було взято в полон. Повстанці й на цей раз поверталися додому через Італію.

Крім того, джерела, які ми на сьогодні маємо, свідчать також про повстання на турецьких галерах, в яких брали участь запорожці і донці в 1654, 1665 і 1697 роках.

Отже, підсумовуючи вище сказане, ми ось уже вкотре переконуємося в організованості та мужності запорізького козацтва, в його силі. А крім того, усі ті перемоги, що їх здобули козаки, стали також яскравими свідченнями незламності їх духу, адже, згадаймо, скільки прикрого і несподіваного траплялося на їхньому шляху. Як за приклад візьмемо їхнє повернення назад додому з морських експедицій. Але, козацтво –