Також Алепський звертає увагу на прекрасні будови по всіх містах і містечках та їх упорядкування. Особливо багато пише про українське будівництво – міське, оборонне і церковне. Скрізь по містах відзначає: “великі, прегарні, чудові” церкви. Зокрема, не знаходить слів для похвали про св. Софію у Києві.

“Людському розуму не сила їх охопити – такі різноманітні барви її мармуру, такі їх сполуки, такий гармонійний розклад частин її булови та безліч високих колон, такі високі її бані, і вся вона простора.”

На завершення Павло Алепський зазначає, що козацька країна для нього, це начебто власний рідний край, а її мешканці – це добрі для нього приятелі та люди.

Отже, як бачимо, а вірніше, іще раз переконуємося в тому, якою великою була зацікавленість іноземних подорожників, зокрема Павла Алепського і Альберто Віміни. І ці всі враження були викладені і описані ними у їхніх же творах; уривки цих творів надруковані у праці В.Січинського під назвою “Чужинці про Україну” та в дослідженні Д.Наливайка – “Козацька християнська республіка”, до яких ми ще не раз звернемося.

А повертаючись до джерельної бази, як не прикро, але потрібно визначити, що ті джерела, які використані при написанні даної дипломної роботи, це ще далеко не весь той перелік, який можна було б запропонувати. Зокрема, через об’єктивні причини ми не використали в роботі щоденники учасників Хотинської війни; не повністю є опрацьовані повні видання записок Віміни та Алепського. Окрім того, на перешкоді стоїть ще й ота “глобальна” проблема, пов’язана з виявленням, дослідженням та виданням друком нових творів іноземців, в яких міститься інформація про українське козацтво та його боротьбу з ворогами.

Хоча детальне дослідження проблеми “українське козацтво у європейській літературі”, зроблене уже сучасним науковим дослідником Д. Наливайком [24, с.63-130] є свідченням того, Західна Європа в часи середньовіччя знала про українське козацтво набагато більше, ніж це ми собі уявляємо, адже виходили там і історичні праці, і художні. Звичайно, в контексті нашої проблематики нас найбільше цікавить іноземна література, наприклад, щоденники сучасників, листи, мемуари, описи власних спостережень. Але при цьому не будемо нехтувати тими тогочасними іноземними історіографічними працями про козацтво, які ми маємо, оскільки можливо вони були написані на основі тих джерел, котрі нам невідомі, а отже – містять в собі унікальну правдиву інформацію. Саме з цієї причини у першому розділі дипломної роботи було згадано не тільки про ту літературу, яку при більш глибокому опрацюванні можна було б вважати потенційним носієм інформації про козацтво та про його боротьбу з ворогами.

На сьогоднішній час велика кількість західних історичних джерел про боротьбу козацтва з турецько-татарською загрозою ще потребує їх пошуку та видання. Так, наприклад, той же Наливайко Д. у своїй праці “Козацька Християнська республіка” повідомляє, що в південно французькому містечку Карпантрає знайдено рукописні матеріали про контакти керівників “Ліги християнської міліції і старшинами Війська Запорізького”.

Але вже ж таки, незважаючи на те, що джерельна база з даної проблематики не є оптимальною, проте, все, що на нині збереглося і можна використати як допоміжний матеріал, нами було при написанні даної дипломної роботи зроблено.

Звідси, виплинули завдання, які були мною поставлені при написанні роботи, а саме:

Доказати, що записки іноземців не були випадковістю, а що це був результат зацікавленості у Європі феномену української історії – Запорізьким козацтвом.

Описати тактику ведення козаками військових дій, їхню мобілізацію в разі небезпеки.

З метою досягнення даного завдання і для всебічного вирішення даної проблеми дана робота була поділена на:

- вступну частину, де мною було надано коротку характеристику тих чи інших досліджень авторів;

- три розділи, де мова йшла про ту чи іншу складову з даної проблематики. Так, розділ перший присв’ячений вивченню козацтва і їх висвітлення в іноземних джерелах. Окрім відомостей, що нам залишили східні іноземні дослідники, ми ще й маємо також і відомості Заходу, про що зокрема і йде мова у другому розілі.

І в третьому розділі нами була зроблена спроба дати характеристику військової організації козацтва, а також очима іноземців подати перипетії збройної боротьби українського козацтва проти турецько-татарських завойовників.

- Логічним завершенням даної роботи є її загальний висновок, і зрозуміло ж список використаної літератури та джерел.

Розділ І.

Іноземні джерела про історичні передумови та причини виникнення Українського козацтва

40-ві роки 13 ст. _це був час, коли своє існування змушена була припинити блискуча держава – Київська Русь. Сталося це внаслідок монголо-татарської навали. Зокрема, орда хана Батия завоювала переважну більшість київських князівств. Чимало людей було забрано в неволю й перетворено на підданих Золотої Орди (саме так називалася держава монголо-татар). У тяжкій боротьбі проти золотоординських загарбників лише одній південно-руській землі вдалося зберегти свою незалежність. Це було потужне Галицько-Волинське князівство, яке розцвіло завдяки зусиллям Ярослава Осмомисла, Романа Великого та короля Данила Романовича, і яке пізніше стало центром формування української народності. Однак, нові вторгнення монголо-татарських орд під проводом Куремса, Бурунзуя, Ногая та інших ханів значно послабили Галицько-Волинське князівство, яке в кінцевому результаті, у 1340році розпадається на дві частини. З них, одна перейшла під владу великого князю Литовського Любарта, а інша була завойована польським королем Казимиром ІІІ у 1349році. Як зазначає Ю. Мисик в одній із своїх праць [23,43], після цього, ще довгий час Волинь та Поділля були ареною боротьби між Польщею та Великим князівством Литовським,