По-друге, внаслідок постійних сутичок з ворогом поступово виробились військові вміння козаків. При цьому, не можна не відзначити їхнє індивідуальне мистецтво двобою. Зокрема, на січі починає інтенсивно практикуватися гопак [28,с.23].

По-третє, невід’ємною частиною життя козацтва була пісня. Але до чого ж тут пісня, і яку роль вона відіграє в даному випадку? Справа в тому, що відповідно зрифмована мелодія збуджує нервову систему людини, заставляє організм працювати в заактивізованому режимі. Отже, таким чином, маючи такий „сильнодіючий” ефективний засіб, козаки, в поєднанні з набутим бойовим мистецтвом могли досягти великих успіхів у боротьбі з ворогом.

Але тут перед нами постає чергова дилема –як же ось ці вище згадані якості козацтва повинні були сприймати сторонні люди, в даному разі, іноземні дослідники-подорожники? Звісно, що вони їх не могли зрозуміти, через це і подавали неправильну трактову. Так, наприклад, австрійському імператору Рудольфу ІІ повідомили, що „запорізькі козаки дуже витривалі в голоді, дуже корисні для захоплення здобичі, для винищення землі супротивника, для раптових нападів на ворога”. Але з іншої сторони було сказано, що козаки –„народ невгамовний, жорстокий, який не має страху божого і ненадійний, і що козакам не слід довіряти фортеці, зате можна повністю довіряти далекі експедиції в землі ворога [39,с. 74].

Однак, незважаючи на те, як сприймали українське козацтво сторонні люди–іноземці, і щоб вони там про них не писали, і якби не висловлювалися, ми сьогодні з впевненістю можемо сказати, що саме таких вояків, сміливих „рубак”, якими і були козаки, потребувала Європа для боротьби з турецькою загрозою. Саме тому, папа римський Климент VІІІ та уже згаданий Рудольф ІІ направляють до Запорізького війська своїх послів. Саме так ми і отримали ось те перше іноземне джерело, у якому так широко і детально розповідається про Запорізьку Січ: мова йде про „Щоденник” Еріха Лясоти.

***

Отже, підводячи загальний висновок, не буде перебільшенням, якщо ми ствердно скажемо, що уся Європа виявилась зацікавленою козацтвом, в першу чергу тому, що козацтво – це була сила, на яку можна було в будь-який момент покластися, і не переживати за остаточне успішне виконання завдання козацтвом. Саме тому, дослідники, неодноразово говорять про мужність і відвагу козаків, і, можливо, саме ці риси характеру і притягали найбільше іноземців до історії козаччини. Адже, одверта боротьба за цілковите визволення свого народу, проголошення головних засад рівності людини перед законом, _це ті новітні гасла, що імпонували світові. І саме завдяки цим джерелам, ми маємо на сьогодні більш чітку картину щодо причин виникнення українського козацтва , про які вище йшла мова.

А з часом інтерес до козацтва ще більше зростав. І як свідчення цього є відомості, що їх черпаємо ми уже із західної історичної та політично-мемуарної літератури. Які ж ми на сьогодні маємо відомості заходу про козаків? Відповідь на це питання можна буде віднайти, у другому розділі даної дипломної роботи.

Розділ ІІ. Відомості Заходу про українських козаків

Отже, який вигляд мала Запорізька Січ, і як виглядали самі козаки з точки зору західних іноземних дослідників, і які відомості ми можемо почерпнути із західної історичної літератури [25]? Слід наголосити, що вперше, відомості про українське козацтво на Заході з’явилися на початку XVІ ст.. Хоча дуже прикро, що переважна більшість західних авторів згадувала про них побіжно, тобто, подавала якусь невеличку інформацію. Однак, вже сам той факт, що вивченням історії нашої Батьківщини цікавилися іноземці, багато про що говорить. Більше того, чужинці старалися були на власні очі побачити українську землю та прагнули здобути собі прихильність козаків та їх провідника [33, с. ]. Звичайно, всі вони – французи, італійці , англійці, німці, шотландці, данці – описують нашу землю в прихильному тоні, причому дуже часто з захопленням і подивом. Для прикладу можна навести висловлювання італійця Гамберіні, який у 1584 році так характеризує українських козаків:

„...з козаків можна зібрати 14-15 тисяч добірного, добре озброєного війська, жадібного більше слави, як наживи, готового на всяку небезпеку. Їхня зброя шаблі й рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної....дають собі добре раду на морі. Мають деякі човни й на них їздять у походи на чорноморській землі”.

Здебільшого, західні дослідники згадують про ті чи інші українські землі, подаючи їх докладний опис. Уже про населення, яке там жило, в тому числі і козацтвом вони цікавляться менше. Але все-таки, дехто з них, про українське козацтво згадує. Серед цих „деяких” можемо зокрема, згадати:

польського гуманіста М Меховіта, автора „трактату про дві Сарматії” (1518);

німця С. Герберштейна і його „Записки про Московію”;

німецького вченого-гуманіста С. Монстера і його „Космографію”(1541) [22];

француза, вченого-географа, мандрівника А. Тех., який написав „Всесвітню космографію” (1578);

поляка Яна Краківського, що працював над працею „Полонія” (1574);

іспанця О. Гваніні („Опис Європейської Сарматії” (1578).

Як бачимо, що починаючи із середини XVI ст., у зв’язку із розвитком козацького бойового мистецтва та успішними діями козаків, в першу чергу проти татар, на Заході з’являються широкі розповіді про козаків, їх боротьбу з бусурманами, хоча,