Як наслідок, знову починає з’являтися чимало реляцій від європейських послів у Стамбулі, описів очевидців, прозових творів. Серед них принаймні згадаймо:

Т. де Гарле барона де Сезі, який у 20-х роках XVIІ ст., був послом Франції у Константинополі. У 1620році він видає брошуру „Лист до друга”, в якій із захопленням описує козацьку звитягу.

„Подорож до Леванту” Галіє де Курменеса, француза, який у 1621році побував у Стамбулі із спеціальною місією[31, с. ];

повідомлення Томаса Ро;

„Опис Чорного моря й Татарії” Е Дортеллі д’Асколі, італійського місіонера в Кримському ханстві. Твір цей повинен бути для нас особливо цінним, оскільки написаний він був на основі особистих вражень автора.

Окрім того, в цей час, про який йде мова, відбулася ще одна немаловажна подія, що займає визначне місце в історії всього світу, а тому і заслуговує на нашу увагу. В даному випадку мова йде про Хотинську війну. А справа вся була ось у чому. Турецький султан Осман, будучи вкрай розлючений вдалими козацькими походами, вирішив наказати як козаків, так і польський уряд, якому, як відомо було юридично підпорядкована Запорізька Січ. А тому, у серпні-жовтні 1621року пройшла Хотинська війна, яка однак жодних успіхів Туреччині не принесла. Хоча для Європи вона мала виняткове значення, адже, як Польща, так і уся Європа були врятовані від турецького поневолення. І знову таки вирішальне слово у цій війні було за козаками, яких очолював гетьман П Сагайдачний [10].

Потрібно наголосити на тому факті, що сама Європа розцінювала Хотинську війну в загальноєвропейському контексті боротьби з османською небезпекою. Ця війна стала другою по-суті, після Лепантської битви (1571) військово-стратегічною поразкою турків загальноєвропейського масштабу. Саме можливо і через це, вона викликала таке велике захоплення в Європі. Починаючи з 1621року про Хотинську війну з’являється чимало літератури, причому, як перекладеної, так і оригінальної. Зокрема, на західноєвропейські мови було перекладено щоденники деяких польських шляхтичів – учасників війни. Наприклад, іспанською було перекладено щоденник П Напольського; італійською – щоденник Титлевського. Окрім цього, були написані твори, які повністю чи частково присвячені війні. Такими зокрема є:

монографії Патриція та Віссенбера;

„Загальна історія турків” француза Мішеля Бодьє;

„Трактат про Польське королівство” Жана де Лабурера.

А ще Хотинській війні було присвячено чимало віршів та поем. Щоправда, __ якщо західноєвропейці справедливо у своїх історичних творах першість віддають козакам, то поляки – польсько-шляхетському війську.

І на завершення, щодо характеристики даного періоду, хочу наголосити на тому, що серед усіх тих праць, які в той час описали Хотинську війну, найбільше значення мабуть має праця Яна Собезького, яка було перероблена автором відповідно до канонів тогочасної історіографії видана в 1646 році в Данцінгу латинською мовою[33].

В другій половині 20-30-х років вдалі козацькі походи на Чорне море продовжуються, і вони й надалі викликають підтримку та зацікавленість з боку європейського загалу щодо козацтва.

Нарешті, не можна обминути поза увагою й не сказати кілька слів про ще одну , не менш важливу подію. Справа в тому, що в той час, коли Західна Європа, починаючи з 90-хроків XVI ст. бачить у козаках солідну військово-політичну силу, прагне вести з ними чесну політику, для того, щоб отримати користь, як для себе, так і для козацтва , то польсько-шляхетський уряд, навпаки, прагне вигоди тільки для себе, а тому не дивно, що потреби козацтва він не бере до уваги, більше того, в разі протесту з боку козаків., веде з ними відкриту боротьбу . така політика поляків, на думку Антоновича [7, с. ] було досить серйозною помилкою, адже в кінцевому наслідку Вана стала причиною початку національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. На це вказує й чимало інших істориків, які займалися дослідженням даної проблеми. В козаках поляки зовсім не бачать постійних партнерів у спільній боротьбі проти турецько-татарських завойовників. Більше того, польський сейм краще волів піти на угоди з мусульманами, ніж з козаками. Перед нами постає питання –чому ж так діяв польський уряд, чим він керувався у цих своїх діях? Нажаль, дати ствердну відповідь на це питання ми на сьогодні не можемо. Проте, з впевненістю на всі сто, можемо сказати, що з інтересами козацтва поляки ніколи не рахувалися, і не думали цього робити. Для них на першому плані було добитися свого, задовольнити свої потреби. Так, наприклад, було тоді, коли польська держава встановила свій контроль над військом козацьким. При цьому, вона ніяк не могли усвідомити, що Запорізьке козацтво вже давно стало суб’єктом міжнародної політики; що воно мало власні інтереси та виражало волю українського народу, і ліквідувати його – це була не така уже й легка справа. Хоча на деякий час, полякам все-таки вдалося придушити козацьку активність. Разом з цим призупиняються спільні козацькі походи на Чорне море, якими так захоплювалася Європа у попередні роки.

Проте, козацтво і Запорізьке військо стало настільки відомим на Заході до цього часу, що це зовсім не відбилося на їхній популярності.

Висновок.

Отже, ми уже вкотре переконуємося в тому, що міцна державно-творча організація, якою виступала Запорізька Січ, її справді демократичний устрій, оригінальність лицарського побуту та беззастережна відданість народнім