Отже, з вищесказаного випливає, що головним засобом боротьби козацтва з ворожими силами як у межах власної, так і ворожої території, були сухопутні військові дії. Ця успішна сухопутна боротьба козаків була зумовлена в значній мірі їх прекрасною бойовою майстерністю. Про запорізьких козаків як про неперевершених майстрів військової справи багато написано іноземцями. Так, наприклад, католицький священик Віміна, який у 1650році бував на Україні, писав:

„Мені траплялося бачити як вони кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це було зроблено за допомогою щипців”.

На полі бою запорізькі козаки вели з високою майстерністю організовану стрільбу з рушниць. Крім того, у багатьох письмових джерелах підкреслюється вміння козаків з давніх часів будувати окопи, вали, засіки і всякі земляні укріплення. Так, польський вчений Ш.Старовольський у своїй книзі „Полонія” пише:

„У своїх таборах вони мають дисципліну стародавніх римлян, а воєнною доблестю та обізнаністю у військових справах вони не поступаються жодній нації у світі”.

В описі про козацьке військо він зазначає, що окрім рушниці і запасу харчів козак повинен був мати сокиру, косу лопату і все потрібне для того, щоб сипати вали.

Захист кордонів України – ось що було завданням номер один для козацького товариства. Реалізуючи його, козаки враховували те, що ворог міг різними шляхами пробратись на Україну. Наприклад, кримські татари змушені були на своєму шляху подолати Дніпро. Іноземні джерела повідомляють нам, що козаки мали досить надійні способи боротьби, щоб не допустити ворожі сили в Україну. Зокрема, кримських татар вони намагались були зустріти на переправі, при цьому не дозволивши їм переправитись на правий берег Дніпра. Один із таких випадків був зафіксований Еріхом Лясотою, коли він їхав на Січ

„...біля десятого порога – Будила – я повидів козаків, які по кущах і заростях щоб перешкодити татарам, якби частина з них захотіла переправитись”[1].

Була у козаків ще й також чітко розроблена і надійна система козацької сторожі, яка чатувала в степу на відстані 2-3-лє одно від одної. Саме вона і несла інформацію про ворога на Україну та на Січ. Для козаків ця інформація була вкрай важливою, адже це давало їм змогу здійснити перехват ворога. Для цього вони рухають табором на переріз чи навздогін татарським загонам. І коли їх помічають, то розпочинають з ними бій [1, с. ]. Козаки прагнуть проникнути у ряди ворога. Татари ж, не витримавши натиску, чи не почуваючись достатньо сильними, розлітаються наче мухи, хто куди[2]. При цьому їх надзвичайно важко наздогнати, оскільки татарські кінні загони дуже рухливі та витривалі. Щоправда, буває й так, що татари першими помічають козаків і тоді несподівана напавши, атакують табір. Звісно, таке буває дуже рідко. В більшості випадків татари намагаються не втрягати у передчасні бої з козацьким військом, рухаються обережно, оскільки бояться, щоб їх не викрили. [4, с.57]. Їхня мета – не боротьба з козаками, а пограбування та захоплення в полон „християн” [7, с. ]. Тому вони завжди були готові до швидкої втечі. Отже, ще раз переконуємося в тому, що були вони досить рухливі. Навіть при багаторазовій перевазі в силі, татари прагнуть будь-що уникати зустрічей з козаками, оскільки останні проявляли настільки військову майстерність, що витримували навіть натиск десяти проти одного. Очевидцем сказаного був сам Боплан, який зазначає: „Я зустрів декілька разів у степу 500 татар, які робили спробу напасти на наш табір, але так і нічого не могли зробити, хоча мене супроводжували лише 50-60 козаків”.

Ми уже зазначали, що особливої слави козаки здобули як піхотинці, хоча знаємо, що окрім піхоти Запорізьке військо поділялося також на кінноту та артилерію. Крім того, ведення бойових дій у голому степу з ворогом, чисельність, а також час нападу якого неможливо було передбачити, примушувало запорізьких козаків шукати надійних тактичних засобів боротьби, які б дали змогу козакам проявити свій хист та вдачу. Одним з таких засобів стало використання піхоти під захистом табору з возів. Ми уже вище згадували про козацький табір. Це був бойовий порядок козацького війська при веденні бойових дій, який складався з самого козацького війська, як бойового підрозділу, оточеного возами, якими козаки прикриваються, рухаючись по голому степу. Історія виникнення і розвитку бойового порядку табору з возів сягає своїм корінням у глибокі віки. Відомо, наприклад, що воїни Київської Русі під час битви з ординцями на р.Калці (1223р.) також застосовували оборонний табір з возів. Табором широко користувалися половці, чехи, поляки.

Зародившись спочатку як спосіб захисту від ворога в голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу.

Що ж являв собою козацький оборонний табір з возів? Він мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо [23, с. ]. В першому або другому зовнішньому ряді були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю. Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота.

А ось як описує рух козацького табору Гійом де Боплан в своєму „Описі України”: „Козаки ставлять свої вози в два ряди, по 8 або 10 возів попереду і стільки ж – позаду, а самі йдуть всередині з рушницями, короткими списами і косами, насадженими на довгі держаки. Найвправніші вершники їдуть ззовні табору. Попереду, на відстані чверті