Однак, це не значить, що побудова оборони табору у 2 яруси, яку подає Боплан, є сталою. Вона залежала, в першу чергу від кількості козацького війська, а також від розміру потенційної загрози зі сторони ворога. Крім того, козаки могли змінювати масштабність оборони табору в поході чи під час бою. Про це зокрема, у своєму Щоденнику відзначає польський капелан С.Опольський. Він, зокрема, наголошує на тому, що рухомий табір з возів козаки використовували також і для наступу на ворога. Ось як він описує наступ повстанського козацького війська на польський табір в битві під Кумейками 1637 року:

”...наступ був вражаючим видовищем. Козаки наступали табором, побудованим у 6 рядів з 4-ма гарматами. Всередині між возами йшло військо чисельністю 23 тисячі, розділене на полки і сотні”.

Відомі на сьогодні також і глибинні бойові рейди козацького табору [24, с.23]. Так, у серпні 1621 року 40 тисячне козацьке військо рухалось під захистом табору з возів по території Молдавії в районі Хотинської битви [10]. У 1628 році кримський хан Шахін-Гірей звернувся до запорізьких козаків за допомогою у боротьбі з мурзою Буджацької орди Кантемиром.

Особливістю рухомого табору з возів було те, що йому не страшна була перевага ворога в озброєнні чи чисельності. Такими високими були захисні функції табору з возів. Так, Боплан, для підтвердження вище сказаного у своїх книзі „Опис України” зазначає:

„... сотня козаків під прикриттям табору не боїться і тисячі поляків чи навіть кількох тисяч татар.”

Не можемо сьогодні не відмітити і той факт, що запорізькі козаки з великою прихильністю ставилися до своєї зброї, дбали не тільки про неї та її високі бойові якості, але й про її красу, оздоблення. Особливо великою пошаною користувалася шабля, яку козаки носили з лівого боку. Зі зброєю козаки поєднували прекрасні риси, які відзначають іноземці. Зокрема, П’єр Шевальє у своїй книзі „Історія війни козаків проти Польщі” пише:

„Мешканці України, які сьогодні всі називають себе козаками і які з гордістю носять це ім’я, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі і мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярма.”

Боплан в „Описі України” про козаків повідомляє:

„Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щирі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя... Вони дуже загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі.”

Отже, володіючи такими рисами характеру, як мужність, сміливість та відважність, це вже вкотре переконує нас в тому, що козаки не тільки охоронялись від нападу ворогів, але й самі часто-густо робили раптові набіги на ворожу територію. При цьому вони не обмежувались лиш будівництвом вище згаданого табору з возів, але й за свіченням іноземців неодноразово вирушало в похід на конях. Так, наприклад, було тоді, коли козаки переслідували татар, що втікали з України. Цей випадок у своїй праці описав Е.Лясота:

„Наливайко з двома чи двома з половиною тисячами своїх козаків вирушив у погоню за татарами аж у Волощину” [1, ].

Окрім доброї військової підготовки в успішному проведенні сухопутних походів українського козацтва криється ще один немаловажний чинник. Справа в тім, що готуючись до військового походу на ворожу територію, а готувались козаки завжди ретельно, вони в першу чергу розраховували на свої сили та засоби. І тільки тоді, як мали надію на успішне завершення походу, сміливо вирушали. Ось ті перешкоди, які могли стати на заваді Запорізькому війську успішно здійснити задуманий сухопутній похід, чітко простежені іноземцями. Серед них вони, зокрема, виділять:

Нестача коней. Коли Еріх Лясота звернувся із закликом до козаків здійснити напад на татар, то козаки відмовили, пояснивши це тим, що вони зовсім не мають коней, минулої зими татари аж 7 разів нападали на них і в наслідку забрали понад дві тисячі коней, так, що в них залишилося чотирьох сот.”

Слабка боєздатність козацького війська, яка була зумовлена малою чисельністю козацького товариства. Про це зокрема зазначає в Д.Яворницький [39, с. ]

Однак це не є запереченням раніше сказаного, що ніби-то Запорізьке військо має низький рівень боєздатності. Воно й далі наділене мобільністю і володіє швидкістю. На підтвердження – слова Боплана:

„Запорожці – це люди призвичаєні до війни і готові менш як за тиждень до виконання будь-якого наказу ... короля.” [1, с. ]

Таким чином, високі показники бойових якостей козацького війська приваблювали іноземців, і їх ще більше притягала до себе Запорізька Січ. А це значить, що це справді є одне з найдивовижніших явищ в історії людства. Але дивно, ще й те, що Запорізький козак – це не тільки піхотинець, кіннотник, артилерист, а ще й моряк. Адже на сьогодні ми маємо чимало даних, які вказують на це, що у відповідь на турецько-татарську агресію [1, с. ] козаки здійснювали походи по Чорному морю, тобто морські походи – саме про них і вестимемо подальшу розповідь.

2. Морські походи козаків

Отже, як було щойно сказано, у відповідь на турецько-татарську агресію козаки вдаються до морських походів. Звідси, мета цих походів – воювати з турками на морі. Як і в використанні табору з возів, так і в морських походах, запорізькі козаки є