Скелі Довбуша

В урочищі Заломи, біля села Бубнище, на висоті 600 м над рівнем моря височать дивні накопичення кам’яних скель висотою від 20 до 30 метрів, які своїми обрисами нагадують фантастичних істот. В багатьох місцях на скелях поросли і тягнуться до сонця берізки, сосни. Вітри і дощі шліфували боки, що є прекрасним полігоном для скелелазіння.

Бубнівський кам’яний лабіринт – група пісковиків тягнеться майже на кілометр і досягає до двісті метрів ширини. Їх відносять до групи ямненських, які утворилися на межі мезозойської та кайнозойської ер. Скелі ховаються в буковому і смерековому лісі. В народі називаються ці скелі Довбушевими.

Біля входу до скель Довбуша стоїть одинокий кам’яний велетень – Одинець. Висота його досягає до 31 м. За 150 метрів від того велетня розміщена група каменів. По одній скелі, висотою до 40 м в’ється крута стежка. Видно, що колись в сиву давнину її створила рука людини. Ніхто не знає, хто і коли було видовбано цю доріжку.

На інших каменях хтось вирубав східці. Трудно пояснити оце явище природи – на камені, де немає жменьки землі, росте вічнозелена смерека.

До цього часу ще ніхто не дав наукового пояснення про походження у скелях печер, які мають форму кімнат. А їх є аж три. Всі вони мають геометричну форму, рівні поверхні стін, гладку обробку стелі. Народ пов’язує ці печери з ім’ям славного опришка Олекси Довбуша.

Із судових документів довідуємося про найвідважніший похід на Болехів, організований у 1759 році Іваном Бойчуком. Народ передає, що буцім-то тут переховувалися опришки від жандармів.

Напад на місто Болехів Іван Бойчук ретельно готував і перед нападом опришки у цих скелях переховувались.

А. Петрушевич у книзі “Сводная галицко-русская литопись за 1884-1897 рр.” описує про Довбушеві скелі: “Року 1675, коли Татаре съ Турками воевали тогди и Бьрязу Татаре забърали (Записка на рукописн. Тетроевангелие съ XVII в. В церковъ села Бубнищъ належащихъ до прихода Тисова за городомъ Болеховомъ. Еще глубше въ горахъ есть приходъ Бряза, почти о милю оть селения Бубнищъ, где находятся скалистые укрепления съ большими кованими пещерами, служащія ънкогда мадярскимъ губернаторамъ Чермной руси, пока отсюда не были вытиснены Королевою Ядвиговю съ помощью польськихъ войскъ”.

На нашу думку, найбільш ймовірно, що ця печера мала громадське чи культове призначення. Можливо, в печерах був храм, або зал, де засідала рада старійшин.

/Диви на фото. В скелі видовбана прямокутної форми печера, висотою, що може вершник на коні до неї заїхати/.

Сюди на скелі Довбуша неодноразово побували засновники “Руської трійці” Іван Вагилевич, Яків Головацький.

Наприкінці ХІХ ст. на Бубниських скелях побував не менше 3-ох разів Іван Франко, який цим таємничим скелям присвятив поезії “Привіт”, “Бубнище”.

Дослідники скель Довбуша відносять походження печер, до середньовічних часів. Такі дослідники, як В. Д. Баран, В. В. Грабовецький, М. В. Гуль, В. П. Савич вважають, що печери встановлені за часів Данила Галицького.