Реферат на тему:

В історії державності України. Станіславів – столиця ЗУНР

Здавалося б, Івано-Франківськ – маленьке, порівняно з іншими, місто на Західній Україні. Дивишся на карту і не здогадуєшся, що тут відбулося, може, й більше подій, ніж у будь-якому великому місті на території України. Відбулося тут дійсно багато, “старий” Станіслав бачив різне. Але я вважаю, найбільшою подією був переїзд столиці Західної України Народної Республіки Львова в Станіславів. Тоді маленьке, мало помітне місто перетворилося на місто-гігант: почалася його розбудова, відбувалися різноманітні з’їзди, наше місто стало культурним центром ЗУНР. Сюди з’їжджалася українська інтелігенція, посли з різних держав Європи. В столиці з’явилося більше шкіл, приватних і державних, побільшало бібліотек, читалень, музеїв, архітектурних пам’яток. За січень-травень 1919 року в Станіславові побували українські державні діячі: М. Грушевський, В. Винниченко, С.Петлюра, Є. Коновалець. Їхня присутність тут не пройшла безслідно. На честь імені кожного із них в Станіславові з’явилися вулиці.

Обличчя міста змінювалося з десятиліття в десятиліття, а все ж таки я вважаю, що старі вулиці нашого міста пам’ятають слово пристрасне Івана Франка та Михайла Павлика, чарівну музику Д. Січинського та промови Євгена Петрушевича – президента ЗУНР.

Особисто, моя точка зору полягає в тому, що бути столицею для будь-якого міста – велика честь. Це, по-перше, - збагачення міста, підняття його на високий рівень. По-друге, ЗУНР дав нашому Станіславові великий поштовх вперед. Адже зараз Івано-Франківськ являється культурним центром України. Але перейдемо до того, як все починалося і як це було? Дізнаємося більш про столицю ЗУНР 1919 року Станіславів.

З проголошення незалежності України все більше людей цікавляться своєю “малою Батьківщиною” – краєм предків, історією міст і сіл, пам’ятками історії та культури краю, видатними людьми.

На жаль, в період тоталітарного режиму діяльність багатьох наших славних земляків замовчувалась. Фальсифікувалися визвольні змагання, політична і культурна діяльність ЗУНР, довго не хотіли визнавати ОУН-УПА. Уряд ЗУНР називали антинародним, “контрреволюційним”. ЗУНР звинувачували в тому, що свою політику вони проводили лише в інтересах капіталістів і поміщиків, а в зовнішньому плані уряд ЗУНР орієнтувався на політику країн Антанти.

Дуже довго в книжках і в архівах не згадувалося проте, що столицею ЗУНР був Станіславів. Історики відмовлялися висвітлювати це питання, запевняючи, що нічого особливого ту не сталося. Тільки тепер ,після незалежності України інформацію на цю тему почали збирати історики та філософи нашого краю: Володимир Грабовецький, Богдан Гаврилів. В бібліотеках нашого міста побільшало інформації про столицю, хоча і тимчасову, але все ж таки Станіславів – це частина історії України.

ЗУНР присвячено чимало монографічних досліджень, узагальнюючих праць, конкретних наукових розвідок з тих чи інших аспектів її історії. Проте, поза увагою дослідників залишилось відображення тих суспільно-політичних, соціально-економічних, державотворчих, національно-культурних процесів, що мали місце в державі, у джерелах, пам’ятках історії та культури. Лише принагідно деякі дослідники лаконічно констатують факти вшанування пам’яті окремих подій, діячів ЗУНР, Української Галицької Армії (УГА), що загалом не відповідає стану увічнення подій того часу.

За останні роки з ініціативи українських патріотичних організацій, за підтримки держадміністрації зроблено чимало по вшануванню історії ЗУНР, насамперед в її колишніх столицях – містах Львові та Станіславі (нині Івано-Франківську). Першою була встановлена меморіальна дошка на честь проголошення ЗУНР у м. Львові на будинку колишнього Народного дому.

У період більшовицького режиму робилося все, щоб знищити в пам’яті народу героїчні сторінки боротьби за незалежність. Імена діячів ЗУНР можна було згадувати лише інколи з епітетами “буржуазний націоналіст”, “зрадник народу”, а їхні могили намагалися стерти з лиця землі. Так сталося у м. Івано-Франківську з могилою віце-президента ЗУНР Лева Бачинського, якого було урочисто поховано у квітні 1930 року на міському цвинтарі м. Станіславова. В радянські часи кладовище було пограбовано, а уцілілі гробниці перевезено на Чукалівський цвинтар. В липні 1997 року на його честь була названа одна із вулиць колишнього Станіславова.

За останні роки на честь політичних, громадських та військових діячів ЗУНР у м. Івано-Франківську (колишньому Станіславі) – тимчасовій столиці держави у першій половині 1919 року, перейменовано цілу низку вулиць: Січових Стрільців, М. Грушевського, Д. Вітовського, С. Петлюри, М. Тарнавського, Є. Петрушевича, К. Левицького, І. Мирона, І. Макухи та інші.

У м. Івано-Франківську є чимало будівель та визначних місць, які прямо чи побіжно пов’язані з історією ЗУНР. Поки що пам’ятний знак встановлений лише на колишньому готелі “Австрія” (нині – Народний Дім по вул.. Шевченка. 1), де з 2 січня 1919 року засідала Українська Національна рада. Тут працювали президент Укради Є. Петрушевич та його заступник Л.Бачинський. у готелі, по дорозі в еміграцію, зупинялися у лютому 1919 року керівники Української Народної Республіки А. Винниченко, Головний отаман С. Петлюра, а 5-8 квітня того ж року М. Грушевський.

З діяльністю державних структур у Станіславові пов’язані також будівлі Народного Дому (вул. Чорновола, 22), де виступали політичні герої Л.Цегельський, д-р Л. Бачинський, зал театру Монюшки (нині Івано-Франківської обласної філармонії), де у березні 1919 року відбувся з’їзд Селянсько-робітничого союзу.

Найбільше визначних місць в обласному центрі пов’язано з життям і діяльністю організатора і керівника збройного повстання у м. Львові 1 листопада 1918 року Дмитра Вітовського. З 1899 року він навчався в Станіславській гімназії (нині – морфологічний корпус медичної академії на майдані А. Шептицького), проживав