Часто на лаву підсудних потрапляли вчорашні солдати, інваліди війни, які після повернення додому встигли попрацювати на посаді керівників господарств лише декілька місяців. Як визнавав заступник Голови Верховного Суду УРСР Д. С. Сусло, „випадки протягування до кримінальної відповідальності ... нових голів колгоспів (які ще не мали досвіду, зайнявши цю посаду після війни) за перші ж помилки в роботі були непоодинокі”. Із загальної кількості голів колгоспів, притягнути до кримінальної відповідальності за 1946 р. і 1-й квартал 1947 р., 30,4% працювали на цій посаді від 1 до 2 років, 20,7% - до 6місяців, 34,5% - до 1-го року і тільки 14,4% - понад 2 роки. При цьому учасники Великої Вітчизняної війни, інваліди становили серед них 70,4%. В основному їх засуджували за порушення графіку виконання хлібопоставок, витрачання більш як 15% від зданого державі зерна на внутрішньогосподарські потреби, зрив хлібозаготівельної кампанії. Ініціатива в порушенні такого роду судових справ часто виходила від місцевих керівників, які нерідко порушували наказ Генерального прокурора СРСР про те, що голова колгоспу міг бути притягнутий до кримінальної відповідальності тільки із санкції обласного прокурора. Цей наказ мав на меті в умовах найгострішого дефіциту кадрів хоч якоюсь мірою захистити голів колгоспів від свавілля місцевого керівництва.

У зв’язку із серйозним опором голів колгоспів, селян проведенню хлібозаготівель про цей наказ швидко забули. Хвиля репресій продовжувала наростати. І вже в грудні 1946 р. Прокурор УРСР дав вказівку низовим органам прокуратури активізувати боротьбу з фактами розбазарювання та розтягання зерна, саботажу хлібозаготівель. Вироки судів ставали дедалі жорстокішими. За розбазарювання 73 ц зерна і 387 ц борошна (а під цим терміном розуміли тоді видачу продукції на трудодні, витрати на внутрішньогосподарські потреби) до 7 років ув’язнення був засуджений голова колгоспу ім.. Стаханова Червоноармійського району Сталінської області Ковальов. За приховування 360 ц зерна і саботаж хлібозаготівель до 10 років був засуджений голова колгоспу ім. Шевченка Чернігівської області С. Д. Петриненко, 8 років отримав комірник цього ж колгоспу. Особливо старалися суди Київської, Кам’янець-Подільської (нині - Хмельницької), Чернігівської, Ворошиловградської (нині - Луганської), Одеської та Сталінської (нині – Донецької) областей. Основним видом „злочинів” лишалися господарські дії, пов’язані з невиконанням державних зобов’язань.

Зростала кількість осіб, засуджених за розбазарювання та крадіжки хліба. Якщо в жовтні за це було притягнуто до відповідальності 997 чоловік, то в листопаді – уже 2313. В ряді областей були проведені показові судові процеси.

Незважаючи на посилення репресій наприкінці 1946 – на початку 1947 рр., план хлібозаготівель республіка виконала приблизно лише на 60%, здавши при цьому фактично все вирощене зерно, включаючи насіннєві фонди. Намагаючись виправити становище, Політбюро ЦК КП(б)У у листопаді – грудні 1946 р. щотижня розглядало питання про хід хлібозаготівель. В ряд областей України для „подання допомоги” місцевим партійним і радянським органам у проведенні цієї кампанії були знову направлені відповідальні працівники. Газети вимагали „повернути в колгоспи всіх уповноважених, попередивши, що не тільки за бездіяльність, а й за недостатню активність по захисту інтересів партії і держави їх буде покарано”.

На основі постанов Ради Міністрів СРС від 30 листопада 1946 р. та Ради Міністрів УРСР від 2 грудня „Про здачу хліба підсобними господарствами” в республіці була організована повторна перевірка наявності хліба в підсобних господарствах підприємств та організацій з метою вилучення хліба. Однак ні в підсобних господарствах, ні в колгоспах більше не було чого віддавати, про що керівництво республіки повідомляло в Москву. Ще 15 жовтня 1946 р. М.С.Хрущов у листі до Сталіна звертав його увагу на те, що посуха, яка мала місце в Україні цього року, знизила врожайність хлібів наполовину проти попередніх оцінок, внаслідок чого валовий збір зернових культур по колгоспах зменшився проти попередніх оцінок на 310 млн. пудів. Теж саме з картоплею і цукровими буряками. Але Сталін вважав інакше. 26 листопада 1946 р. за його та Данова підписами в республіки були направлені телеграми з вимогою „покінчити з не більшовицьким ставленням до справи організації хлібозаготівель і забезпечити виконання плану”.

Сталінське керівництво вперто не бажало рахуватися з реальністю. На його думку, основною причиною невиконання хлібозаготівель були не надмірові норми поставок та серйозні помилки в аграрній політиці, і навіть не посуха, а самі колгоспники, особливо ті, які пережили окупацію і в яких начебто внаслідок ворожої агітації та пропаганди знову почали проявлятися „дрібнобуржуазні настрої”. Не на висоті, з точки зору Сталіна, виявилося й місцеве керівництво, піддавшись цим настроям.

Через надмірні хлібозаготівлі та вивіз зерна за межі республіки в ряді міст України уже восени 1946 р. почалися серйозні перебої з постачанням хліба. Тому місцеві власті змушені були звертатися в Київ за допомогою. Так, 30 вересня 1946 р. Кам’янець-Подільський облвиконком звернувся до Ради Міністрів УРСР з проханням розбронювати державні резерви пшениці для забезпечення ринкових фондів, ліквідувати комерційні наряди на вивіз з області продовольчих культур. На це уряд республіки відповів відмовою, мотивуючи тим, що „через стан хлібозаготівель та виконання завдань на відвантаження зерна за межі УРСР, ставити питання перед урядом Союзу з порушеного Вами клопотання не уявляється можливим”.

Надзвичайно тяжко наслідки посухи