Для того, щоб зменшити дефіцит кормів шляхом скорочення поголів’я громадської худоби, колгоспам рекомендувалося здавати державі м’ясопоставки у 1946 р. не лише за поточний, а й за наступний рік. Причому в листопаді було дозволено приймати від господарств некондиційних свиней вагою від 30 кг і птиці – від 500 г. В результаті 1946 р. всі колгоспи східних областей республіки, крім Сумської, значно перевиконали плани м’ясопоставок. М’яса було здано державі в 2 раз більше, ніж у 1945 р. В цілому в 1946 р. республіка поставила його (у забійній вазі) 631,5 тис. т – рівень, який вдалося дещо перевищити лише в 1949 р. Однак план молокопоставок було виконано лише на 88,7%, а здачі яєць – на 48,4%. І все ж поліпшити стан справ у тваринництві не вдалося. Вже на початок зими в ряді районів республіки склалося катастрофічне становище з кормами. І знову винними за це виявилися насамперед колгоспники. Тільки в грудні 1946 р. в колгоспах Запорізької області за порушення правил використання кормів, їх розтягання і псування, було притягнуто до відповідальності 127 чоловік, Сталінської – 401. Але репресії не могли запобігти падежу худоби, який почався з грудня 1946 р. На 1 січня 1947 р. поголів’я великої рогатої худоби зменшилося порівняно з тим же періодом попереднього на 46,4 тис. голів, свиней – на 1001,8 тис., овець і кіз – на 125,9 тис., коней – на 35,7 тис. голів. Зменшення поголів’я худоби посилилося на початку 1947 р., хоч у цей час ішло отелення, і воно повинно було швидко зростати. Так продовжувалося аж до появи пасовищного корму. Зменшилося поголів’я і в господарствах колгоспників, де на 1 липня 1947 р. кількість великої рогатої худоби становила 88,9% від показника попереднього року, телят – до 1 року – 77,6%, свиней – 43,6%, овець і кіз – 87,3%. Навесні 1947 р. на кожні 100 корів селянам вдалося зберегти лише 46,8 телят приплоду проти 58,4 у 1946 р.

Та справжньою трагедією народу став голод, який розпочався в республіці взимку 1946-1947 рр. Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспам нічим було оплатити трудодні колгоспників. У більшості господарств, що потерпіли від засухи, зернові на трудодні не видавалися зовсім. У цілому на душу населення, в колгоспах України у 1946 р. припадало тільки 34 кг зерна. Намагаючись зробити хоч деякі запаси на зиму, окремі колгоспи та радгоспи республіки зверталися в Міністерство землеробства УРСР з проханням направити частину колгоспників і тягла на Кубань та в інші місця, де було одержано непоганий урожай, для допомоги у його збиранні з умовою, що на вироблені трудодні з ними розрахуються хлібом. Однак республіканське міністерство фактично не мало на це повноважень, та навряд чи такі заходи могли б значно поліпшити ситуацію. Голод охоплював дедалі більші території республіки. Лише в західній частині України становище було більш-менш благополучним.

Рятуючись від голоду, окремі сільські мешканці, а то й цілі сім’ї самовільно залишали колгоспи і подавалися в міста чи райони, де було краще з харчами. Про це, зокрема, писав у Раду в справах колгоспів при уряді УРСР голова колгоспу „Заповіт Леніна” Новосанжарського району Полтавської області. Він відзначав, що „несприятливі кліматичні умови 1946 р. дуже позначилися на деяких районах Української РСР і з липня місяця 1946 р. дуже багато молоді, колгоспників пішло на підприємства та на інші роботи... В багатьох колгоспах пішло до 100 чоловік, пішло дуже багато спеціалістів сільського господарства”. Про масове залишення колгоспниками колгоспів свідчать і дані Міністерства сільського господарства України. З 1 січня 1946 р. по 1 січня 1947 р. кількість працездатних жінок і підлітків до 16 років у колгоспах УРСР зменшилася на 283,9 тис. чоловік. Особливо посилився самовільний відхід селян взимку та навесні 1947 р., в найбільш голодний період.

Значна кількість сільського працездатного населення, не покидаючи місць проживання, залишала роботу в колгоспах і влаштовувалася у різні місцеві підприємства та установи, де була гарантована карткова система забезпечення продовольчими товарами. На 1 січня1947 р. ця категорія сільського населення налічувала 331,5 тис. чоловік. У зв’язку з цим Міністерство сільського господарства визнало за доцільне підготувати і направити на розгляд Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У проект постанови, яка б передбачала недопустимість самовільного виходу колгоспників з колгоспів і повернення тих, хто це зробив. Розглянувши цей проект, Рада Міністрів УРСР відмітила, що „заборона відпуску колгоспників із колгоспів для робіт на стороні і заборона керівникам підприємств, організацій та установ у прийомі на роботу колгоспників без відповідних документів від виконкомів сільрад шляхом прийняття постанови Ради Міністрів і ЦК КП(б)У не відповідає