“Політичні погляди Киріло-Мефодіївського братства ”

П л а н :

Українська політична думка нових діб.

Політичне життя України після розгрому Запорізької Січі.

Розвиток революційно-демократичних ідей на Україні.

Киріло-Мефодіївське суспільство.

Висновок.

Неперевершена в розповсюдженні ідей, в залученні мас до їх практичної реалізації, на авансцену політичних і культурних змін в Східній Європі виходить інтелігенція. І однієї з найбільш захоплюючих концепцій, висунутих інтелектуалами XIX ст., була концепція національної свідомості. Вона є зовсім новим способом не тільки тлумачення суспільства, але і впливу на його поведінку. У Україні, як і в інших тодішніх державах, виникнення цієї концепції свідчило про наближення сучасної епохи.

Важливою сторінкою в розвитку політичних теорій в Україні були XIX ст., особливо його друга половина, і почало XX ст. В цей час на українських землях виникають багато різних політичних течій і напрями, які утілювали собою складну гамму суспільно-політичних відносин, різноманітні інтереси і потреби, політичні наміри і устремління. Ідеї кожної з цих течій і напрямів політичної думки з урахуванням національних і етнічних характерних рис були безпосереднім відображенням класової боротьби, національних і релігійних відносин, боротьби за державну владу.

Після розгрому Запорозькой Січі, введення кріпацтва, ліквідації договірних відносин України з Росією політичне життя в Україні надовго ніби завмерло. Про це яскраво виражено в анонімному листі до редактора "Дзвону" (на сьогодні автор відомий — це патріот України, просвітитель, історик Микола Костомаров). "З тих пір Україна мовчала, її народність була ганебна. Ім'я "хохол", яке москалі давали козакам від їх оселедців, зробилося синонімом дурня. Поетична мова України стала предметом глуму і посміху... Українська історія була або запущена, або подавалася в перекрученому вигляді, відповідно до благих цілей і видів уряду".

Більшість земель України тоді знаходилася у складі Російської імперії — Лівобережжя, Правобережжя, Південна Україна, а Східна Галичина, Південна Буковина і Закарпаття — у складі Австро-угорської імперії. Тому розвиток політичних ідей в Україні в ті роки особливо тісно переплітався з передовою думкою російських учених, мислителів, політологів. У багатьох питаннях вони виступали однодумцями, палкими прихильниками, захисниками загальних поглядів.

Ідеї соціального і національного звільнення породжувалися тим нестерпимим колоніальним режимом, в якому знаходилася Україна впродовж багатьох століть. Особливо це стало виявлятися в період польського і російського поневолення. Економічна політика російського уряду незмінне йшла врозріз з інтересами України як суто хліборобського краю. Митні тарифи, фінансова політика, непомірні податки викликали у українського населення гнів і обурення, викликали антиросійські, антипольські і взагалі антиіноземні настрої.

Перша половина XIX ст. проходила під знаком важкої політичної реакції. Після жорстокої розправи з декабристами царський уряд почав непримиренну боротьбу проти яких-небудь ліберальних ідей. У імперії признавалися три основні принципи, на яких повинна була триматися вся російська державність: православ'я, самодержавство і народність. Православ'я як виключно пануючий принцип не могло бути визнане західноукраїнськими землями, де тривалий час упроваджувався католицизм. Для свідомої частини українського населення самодержавство означало не тільки зосередження всієї влади в руках монарха, але і рішуче усунення громадянства від всякої участі в політичному житті, недопущення ніякого самоврядування. Третій принцип державної системи — народність — належало розуміти як панування великороскою народності і придушення національного партікулярізму. У імперії склався жорстокий політичний режим з суворим централізмом, який випливав з ідеї самодержавної влади: всі провінції управлялися з єдиного центру — з Петербургу. Ця система трималася на поневоленні широких народних мас.

Така система державного ладу не могла не викликати не задоволення людності. З іншої сторони, царський режим жахливо боявся якого-небудь радикального руху, що міг виникнути і і виникав в Україні. Як свідчать історики, коли генерал-губернатор Правобережної України князь Микола Репнін виступив перед центральним урядом з проектом поліпшення важкого економічного стану населення, він був запідозрений в українському сепаратизмі, негайно усунено і відправлено за межу. Всім відома реакція Миколи І на появу Киріло-Мефодіївського суспільства. Отже, страхом українського сепаратизму була пройнята вся економічна, політична і духовна спрямованість царського режиму.

Ідеї Киріло-Мефодіївського суспільства, яке утворилося в Києві в близько 1845 р., були першою політичною програмою для українства. Суспільство об'єднувало групу молодих учених і письменників, яка втілювала квіт українській інтелігенції. Тут були; обдарований історик і викладач університету Микола Костомаров, викладач гімназії і видатний письменник Пантелеймон Куліш, високоосвічений урядовець Микола Гулак, вчитель Василь Білозерській. Прикрасою суспільства був геніальний поет Тарас Шевченко, син селянина, недавно лише звільнений з кріпосної неволі. Виданий в 1840 р. в Петербурзі перша збірка його поезій «Кобзар» відразу добула йому широку літературну славу і мала величезний вплив на розповсюдження української національної свідомості. Соціальний склад Киріло-Мефодіївського братства вже відрізняється від складу масонських лож і політичних кружків першої чверті століття: тут немає вже великих панів, багатих дідічив; членами братства були переважно діти середніх або і бідних дідічив, урядовці і навіть колишній кріпосний. Це той шар, який у сфері інтелектуального життя і ідейного провідника виступає в 40-х роках в Росії і на Україні на зміну родовитого панства і яку в новіших часах почали називати інтелігенцією.

Програма братства, яке свідомо поставило себе під патронат слов'янських первоучителів Кирила і Мефодія, щоб підкреслити свій слов'янський напрям, якнайкраще можна бачити з тексту прокламації, написаної Костомаровім під титулом: «До братів українців»: «Ми приймаємо, - пише Костомарів, - що всі слов'яни повинні між собою об'єднатися, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку