таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненависть до "бугорманів" та внутрішні зміни в самій отаманській Порті ця угода так і залишилась нездійсненою.
Значно популярнішим кандидатом на роль попровителя України був православний Московський цар. З початку повсстання Хмельницький вмовляв царя в ім'я спільної для них православної віри прийти на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати. Проте у 1653 році, коли українці стали погронзувати, що віддадуть перевагу таманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який вирішив, що заради православної віри й святої церкви Божої, государеві слід прийняти їх під високу руку. Приймаючи це рішення, московити також сподівались відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти оттаманської імперії і взагалі розширити свої впливи.
В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорізького в Переяславі, біля Києва 18 січня 1654р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей на міський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі Укріїни у верховному володарі, назвав 4-х потенційних кандидатів на цю роль:
польского короля,
кримського хана,
турецького султана,
та московського царя,
й заявив, що найкращим для цьогго є православний цар. Задоволений тим, що вибір упав на православного царя, натовп схвально відгукнувся на промову гетьмана. Тоді Батурлін, Хмельницький та присутня козацька старшина ввійшла до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою.
Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою у Польщі традицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, - українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх від поляків та шанувати їхні права й привілеї. Але Батурлін відмовився присягати від імені свого монарха, що на відміну від польського короля - цар є монархом і соводержавцем і не присягає своїм підданим. Роздратований відмовою Батурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Батурлін уперто стояв на своєму. Нарешті побоючись втратити підтримку царя через, здавалося би, простісіньку формальність, Хмельницький погодився всеж таки дати клятву.
Незабаром після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тисяч люду заприсягли на вірність цареві Олексію Михайловичу. та його наступникам. Сповнений драматизмуінцендент у переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій з якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Та попри всі ці розбіжності підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієх Східної Европи. Раніше ізольована і відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України в усьому - доброму і лихому - невід'ємно пов'язаною з долею Росії.
3. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані "березневі статті". Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву "Просительські статті". В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне "Березневі сатті" (інші назви - "Статті Богдана Хмельницького", "Березневі статті Богдана Хмельницького", "Статті війська Запорізького"), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося:
стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни;
стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині;
стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";
стаття 4 - розміри витрат казни на козацьку артилерію;
стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;
стаття 6 - затвердження маєтків київського метрополита;
стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ;
стаття 8 - надіслання російських військ на польский кордон;
стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;
стаття 10 - наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;
стаття 11 - забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.
Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська (реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.
Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:
про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;
про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;
про передачу Чигиронського староства на гетьианську булаву.
В цих трйох грамотах було задоволено
