Єпископ Тарасович опинився серед двох вогнів. На нього тиснули: або прийняти унію з Римом і підпорядкуватися кальвинським князям, або залишитися в старій вірі, але не мати покровителя. Він шукав виходу, та в той час знайти його було дуже нелегко.

Капітан Балінг, підозрюючи Тарасовича в унії, наказав заарештувати єпископа і в повному архієрейському одязі провести вулицями Мукачева і запроторити в замкову тюрму.

Почувши про цю зухвалість на захист Тарасовича виступили володар Ужгородської домінії граф Другет, Нітрянський єпископ Альберт Цегледі, генерал Нярі, архідіакон Варро... Нарешті на захист Тарасовича виступив сам імператор Фердинанд II.

Просидівши в замковій тюрмі майже два роки, Тарасовича oзвільнили. Але указом Фердинанда його перевели в Каллов Саболчанської жупи з призначенням йому субсидії в 200 флоренів.

Як тільки Тарасович був заарештований, єпископську посаду зайняв Порфирій Ардан, але в єпископи не був посвячений і в 1643 році помер. Похований в Мукачівському монастирі. Замість нього Мукачівським єпископом було призначено священика з Доробратова Йоанна Юска. Офіційною датою прийняття унії на Закарпатті вважається 1646 рік, коли в Ужгородському замку зібрали 63 священиків, які вирішили прийняти унію.

Після смерті Тарасовича для уніятів було прислано з Трансільванії єпископа Петра Парфенія, але Рим звання єпископа йому не надав, бо Мукачівська єпархія Римом не визнавалась. Не міг поселитися Парфеній і в монастирі, бо там жив православний єпископ Іоанікій Зейкан. Коли семигородська княгиня Софія Ба-торій стала католичкою, вона вигнала Іоанікія з Мукачівського монастиря. Вона на вимогу молдавського князя Костянтина змушена була передати Мукачівський монастир і єпископську рези-денцію Петру Парфенію, який там і помер восени 1664 року.

Після Петра Парфенія один за одним мінялися єпископи Мукачівської єпархії. Це І.Малаховський і І.Волошиновський, Феофан Маврокордато і Мефодій Раковецький. І тоді Рим надіслав у Мукачево^нового єпископа - грека Йосифа де-Камеліса. При єпископі Йосифі де-Камелісі в Мукачівському монастирі була чимала бібліотека друкованих і рукописних книг.

З другої половини XVIII століття починається період будівництва нині існуючого монастирського комплексу. Велику роль у будівництві зіграв Дмитро Рац - щедрий покровитель монашества. Він настояв на тому, щоб резиденція єпископа була переведена в інше місце, адже Ф.Корятович заснував монастир для монахів. Д.Рац користувався авторитетом у Відні й домігся того, щоб єпископську резиденцію перенесли в Ужгород. Сам повністю перебудував монастир в стилі барокко, залишив значну суму для перебудови церкви, основний камінь під яку 1798 року освятив єпископ Андрій Бачинський. Будівництво церкви було закінчено 1804 року куди було перенесено і останки Дмитра Раца.

З ХVІІІст. при Мукачівському монастирі існувала духовна і школа для монахів. Сюди в 1788р. перевели і Маріє-Повчанську школу. Звідси вийшло багато вчених монахів, які залишили велику духовнолітературну спадщину. Це й протоігумен Іоаникій Бази-лович, ігумен Арсеній Коцак, Анатолій Кралицький та інші.

31733 року вводиться титул протоігумена. Першим був Гедеон Пазин, після нього Макарій Шугайда - автор "Списания обителей Мараморошських", історик Іоаникій Базилович, Матвій Микита - монах Краснобрідського, Маріє-Повчанського, Мстичівського та Біксадського монастирів.

У 1862 році в Мукачівському монастирі виникла пожежа. Згоріло більше 70 сяг сухих дров, від яких погоріло все дерев'яне перекриття монастиря. Оновив церкву Йосиф Майор, закінчився ремонт 1865 року.

За каталогом 1951 року, у монастирі бібліотека нараховува-ла 5400 книг на 17 мовах. Між рукописами були твори Василя До-вговича, Арсенія Коцака, Олександра Духновича, Іоаникія Базиловича. Однак не знайдено рукописів Анатолія Кралицького, його велике листування, зокрема з Михайлом Драгомановим.

Історія Мукачівського монастиря знайомить нас із багатьма іменами, які творили історію не тільки цієї обителі. Монастир на Чернечій горі-це колиска нашої духовної культури.

«ПАЛАНОК»
Мукачево

Найбільш визначний архітектурний та воєнно-історичний пам'ятник міста над Латорицею, оспіваний в народних піснях та легендах - замок "ПАЛАНОК" - побудований на конусоподібній вулканічній горі висотою 68м, розташованій посеред Мукачева. Гора витягнулася з півдня на північ на 408м і має ширину 266м, відповідно зверху 230м і 110м.

Замок - це укріплене житло феодала. В ньому знаходився постійний, добре озброєний військовий гарнізон, забезпечений достатнім боєзапасом, стратегічною кількістю провіанту, водою і всім необхідним для ведення боротьби і успішної оборони в умовах облоги без будь-якої сторонньої допомоги.

Гігантський комплекс господарських, житлових і суто воєнного призначення будівель складали єдину струнку вдосконалену систему оборони, перші рубежі якої тулилися до підніжжя замкової гори, а кремль – на вершині. Кожен наступний рубіж оборони був значно досконаліший за попередній і потенціальні можливості його оборони, отже, зростали. Це особливо помітно у шостому, сьомому і восьмому, останньому рубежах, які відповідно називались нижній замок, середній замок, верхній замок і мали можливість вести оборонні воєнні дії цілком автономно, їх називають замками в замках.

Товщина мурів, глибина ровів, висота кам'яних бастіонів, наявність контрескарпів і кріпосної артилерії, розташування бійниць і брустверів унеможливлювали застосування осадної артилерії, атакуючих драбин і башт, крупних військових з'єднань, а захисникам давали можливість успішно захищатися малочисленним гарнізоном, мізерним боєзапасом, що в умовах облоги мало неабияке значення.

В багаточисленних приміщеннях нижнього замку жили прислуга і ремісники, що обслуговували багатогалузеве і багаточисленне господарство феодальної вотчини. Житлові приміщення середнього замку займали солдати замкового гарнізону, комендант, офіцери, перекладачі. У верхньому замку знаходився князівський двір з його високопосадовими особами, вельможами