Піднесення й розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)

Передчасна смерть Святослава гостро поставила питання про його спадкоємця на великокняжому столі. І хоча пев-ний час політична ситуація на Русі залишалася стабіль-ною, вже 977 р. між синами Святослава — Ярополком, Олегом та Володимиром — розпочалася боротьба за владу. Спочатку виник конфлікт між древлянським князем Оле-гом та воєводою Ярополка Свинельдом. Приводом для про-тистояння стало вбивство сина Свинельда Люта, який по-лював у древлянських лісах і тим порушив права феодаль-ної власності Олега. Глибинною ж основою конфлікту бу-ло питання про те. кому володіти Древлянською землею. Першою жертвою братовбивчої війни між спадкоємцями Святослава став Олег. Щоб не повторити трагічної долі брата, Володимир покидає Новгород і тікає за море. Однак від боротьби за владу він не відмовляється: зібравши в Скандинавії сильну нормандську дружину, Володимир уже 980 р. оволодіває Києвом. Незабаром, зраджений своїм во-єводою Блудом, гине Ярополк і Володимир стає повно-правним правителем Русі.

Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу під-несення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління держа-вою.

Продовжуючи політику руських князів щодо збиран-ня навколо Києва слов'янських земель, Володимир вій-ськовими походами 981 — 993 рр. на ятвягів, в'ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування терито-рії Київської держави. Саме в цей час остаточно визначи-лися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східних слов'ян. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні — до Дону, Росі, Сули та Південного Бу-гу, на сході — до межиріччя Оки і Волги, на Заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Дві-ни. Простягаючись майже на 800 тис. км , Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.

Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої політики: далекі походи, захоп-лення нових земель поступаються місцем захисту влас-них кордонів. Наприкінці X ст. Володимир розпочинає тривалу та запеклу боротьбу з печенізькими ханами, які загрожували Русі з півдня. Авторитет князівської влади у давньоруському суспільстві значною мірою залежав від успіхів та невдач у протистоянні з кочовницьким степом. Саме тому сім переможних великих війн Володимира з печенігами, про які повідомляють «Повість минулих літ» та інші джерела, принесли київському князеві військову славу. Оберігаючи власні кордони, Володимир не покла-дався лише на ефект потужних ударів воєнних походів, а ґрунтовно готувався до тривалої боротьби, розбудовуючи цілу систему воєнно-феодальних замків на південнорусь-кому порубіжжі, створюючи могутні земляні вали і рови, які тягнулися вздовж лівого берега Росі, між нею і Рос-тавицею, а також уздовж лівого берега Стугни.

Завершальний етап формування давньоруської держав-ності вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир провів кіль-ка реформ.

Входження до Київської Русі за часів Володимира основних союзів давньоруських земель не означало лікві-дації їхнього автономізму. Величезні простори держави, слабкість князівського адміністративного апарату роби-ли владу племінних вождів та князів на місцях майже безмежною. Намагаючись зміцнити великокнязівську вла-ду, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залеж-ні від нього місцеві правителі, передавалися дванадця-тьом синам князя, великокнязівським посадникам та на-ближеним боярам. Внаслідок зламу сепаратизму племін-ної верхівки на зміну родоплемінному поділу давньорусь-кого суспільства прийшов територіальний поділ, що є одні-єю з основних ознак сформованої державності.

Військова реформа була спрямована як на посилен-ня обороноздатності країни, так і на зміцнення особис-тої влади великого князя, її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Воло-димир активно роздавав «мужам лучшим» земельні во-лодіння в прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству.

Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що в централізованій дер-жаві в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховно-го божества Перука цілому пантеону богів підкорених пле-мен. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотвор-чий потенціал був явно недостатнім для такої великої та поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому на-прикінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровади-ти християнство як державну релігію.

Реформаційний доробок великого князя містить і зап-ровадження нового зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земленим», який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм — «Правди Ярослава» (1016).

Незважаючи на те, що Володимир був сильним і во-йовничим правителем, у відносинах з сусідніми держава-ми він спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма державами, постійно застосовував традиційну для того часу практику динас-тичних шлюбів. Сина Святополка він одружив з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, а син Ярослав став зятем шведського короля Олафа Скотконунга. Чис-ленні шлюби самого Володимира (літопис повідомляє, що в князя було 5 офіційних дружин) теж були спрямовані на поліпшення дипломатичних відносин, адже кожна з дру-жин мимоволі ставала гарантією, заручницею, а шлюб сво-єрідною печаткою укладеного ним політичного союзу. Після хрещення Русі розширюються відносини з